От давно я нічого такого книжкового не писала. Але читала багато. Поки свята ще тривають, розкажу про “13 різдвяних історій”, одна із останніх книг 2013 року від “Видавництва Старого Лева”.
Взагалі люблю збірники. Помагають відкривати нові імена і не забувати старі. Помагають бути в темі, що пишуть автори, яких ти особливо не читаєш.
Люблю Різдво і різдвяні історії як жанр (тут окремо стоять різдвяні казки Винниченка та “Ляльковий дім” Ібсена, може колись розповім).
Чи вистачає цієї любові на “13 різдвяних історій”? В принципі так. Але всі історії – різні. І кожна викликає свої асоціації та заслуговує на свої 15 хвилин слави кілька слів.
Мар’яна Савка відмовилась від абеткового розташування своїх співавторів (як то часто буває), а склала гірлянду з 13 історій за якимись своїми естетичними (чи етичними?) вподобаннями.
Дзвінка Матіяш “Різдво брата Заїки”. З братом Заїкою я познайомилась в “Історіях про троянди, дощ і сіль”. Святий-юродивий. Історії про брата Заїку (як і більшість творінь Дзвінки Матіяш) нагадують про прості й важливі речі, котрі насправді тримають людей (і кошенят) – тепло,любов, милосердя. Ніжний і легкий початок книги. Як ангеля на верхівці ялинки.
Костянтин Москалець “Незнане золото”. “Світ був гіркий і прозорий“. На Різдво світ не може бути гірким, коли маєш “Альмагель-А” і молитви Каті Апачі. І, знаєте, я думаю, Катя подружилася б з братом Заїкою.
Софія Андрухович “Ляля і Котик”. Третя історія в книзі ще побутовіша, але від того не менш дивна. Там є уже традиційна розповідь від першої особи, географія дорожніх вказівників (смт. Клавдієве), термоси лікувального чаю. Ляля і Котик – це дві літні жінки. Що їх єднає? Що нас єднає?
Галина Вдовиченко “Повернення до “Матроської тиші””. Із засніжених сіл книга раптово перекидає нас в дитячу лікарню. Дитяча самотність, як вона виглядає для дорослих, доросла самотність, яка буває тільки після втрат того, що тобі ніколи не належало. І Різдво, яке виступає такою собі точкою втрат, віднайдень і неповернення.
Маріанна Кіяновська “Дік”. З дитячої лікарні – та до дитячого інтернату. Туди прямують Катя (знову!) та Ігор, герої однієї з найкращих історій цієї книги. Маріанна Кіяновська написала типово різдвяну казку – з заліковуванням дитячих ран, возз’єднанням родичів та новим коханням і, неодмінно, – дивом. ї
Мар’яна Савка “Ангел поверхом нижче”. В різдвяних історіях обов’язково повинні бути ангели. Просто іноді вони маскуються під дівчаток дошкільного віку.
Андрій Бондар “Перше Різдво на віллі “СОВА””. Мабуть, перша історія, що викликає щирий і життєствердний сміх. Самоіронія, віра в те, що Бог любить ідіотів, турбота про близьких, автобіографічність, котра межує зі щирістю (а не позерством) – ось лише кілька компонентів цього по-святковому смачного міксу.
Сергій Жадан “Жовтий китайський джип”. Типово жаданівська історія з вмінням робити великі висновки з дрібних подій, мандрами, алкоголями і солодким січневим снігом.
Ірена Карпа “Отаке Різдво”. “Один чоловік в Івано-Франківську сильно не любив свята“. Якби Ірена Карпа була реінкарнацією Діккенса, фінал в цього оповідання був би інакшим, а так жодний Дух Різдва не допоміг. Поможе, якщо вам видасться, що хтось з інших авторів передав куті меду.
Христя Венгринюк “Вува Пуцурінька”. Красива дитяча історія з святами і фантазіями. Дуже нагадує оповідання відсутньої тут Тані Малярчук.
Оксана Луцишина “Пан Біг чув”. Дуже гоголівська історія – з чортами і колядками. Насправді, все глибше. Тут і світ фантазій, і традиції, і ігри в перетягування каната, і така віра, котра буває тільки в дитинстві.
Лариса Денисенко “Різдво на кінчиках пальців”. Трохи змішані враження. Олень Рудольф, класична версія “Щедрика”, сигарети “Парламент” в одному тексті роблять його вартим читання. “І дав Він людині очі, щоб та могла розрізняти предмети, істот та явища. Але, певне, не усім з цим пощастило”.
Андрій Курков “Золоті ножиці й три пригоршні снігу” Чистий сюр. В усіх сенсах, навіть у тому, що дія відбувається НАД Києвом. У дирижаблі. Без ангелів не обійшлося. В усіх сенсах.
Багато дітей, багато кохання, багато див, багато Різдва. За рік захочеться перечитати. Принаймні декотрі історії.
