Був похмурий листопадовий день, коли єдиною радістю є центральне опалення, плед, гарячий чай та ще Інтернет. Аліса сиділа за ноутбуком, закутавшись у плед, з чашкою лимонного чаю в руці, роздумуючи про те, що кожен п’ятий ноут ламається через те, що хтось перевертає на нього питво (чи й пиво) і про застуду, котру Інтернет зовсім не лікує.
«Е-ех, треба написати листа сестрі в інше місто», – подумала Аліса, може вона відірветься від своїх книг без малюнків і розмов і розповість щось цікаве.
Аліса ввімкнула поштовий клієнт і незчулась, як уже летіла за чорним кажаном. Раптом вони зупинилися. Поруч було багато кажанів, громових пташок, дядечків, схожих на Біла Гейтса, що непевно розглядалися по боках. «Все дивніше і дивніше», – думала Аліса. Вона зібралася відвагою і вирішила звернулась до своєї супутниці:
-О, Летюча Мишо! Пані Мишо!
Але кажаниха не відповідала, вона про щось говорила з паном за конторкою, перед яким стояла табличка «Професор Протокол, SMTP». Аліса знала, що її сестра мріє про ступінь PhD політології, а хто такий SMTP вона не знала. Алісі ставало нудно (як завжди, коли ні з ким поговорити). То ж вона згадала про свою кішку Діну. «Де це моя кішка?», – вголос подумала Аліса. Почувши про кішку, кажани й пташки кинулись врозтіч, так налякавши гейтсоподібних дядечків, що вони й собі побігли. Місце біля конторки звільнилося, і Аліса заспішила туди:
– Пане професоре, не підкажете куди я потрапила? Мене принесла Летюча Миша, але вона кудись зникла.
Та Професор вже оглядав її з усіх сторін і записував щось у свій гросбух, бурмочучи щось про заголовки.
– Заголовки? – перепитала Аліса, – Це мої-то заголовки?
– Твої! А чиї ж?
– Але як я можу мати заголовки? Ви так скоро скажете, що й заголовки мають заголовки!
– Не нервуй, з Тобою все гаразд. Тільки в SMTP-заголовку вказано адресу отримувача в іншому домені. Зараз перевірю всі його МХ- записи і маршрутизую Тебе на сервер адресата.
– А що за заголовки?
– Ще заголовки листа. Щоб потім на сервері адресата самого адресата знайти. Або на серверах. Ти ще легкий випадок – адресат то один. А то такі «генії» трапляються – пишуть розсилку на 100 людей і всіх їх в адресатах вказують. Бідні поштові агенти захекаються всіх інших отримувачів кожному повідомляти. А писали б приховану копію, нічого б цього не було!
– А що ще в заголовку листа може бути?
– Можна написати, кому відповісти і, хто відправив листа. Ще тема. А ти, бачу, дівчинко теми не написала. Думала, адресата заінтригуєш, а насправді неповагу свою демонструєш чи невігластво.
Аліса знітилась. Справді, тему вона якось завжди з уваги випускала.
– Ну, гаразд, – Професор Протокол простяг їй аркушик з адресою МТА – агента пересилки пошти. – Він скерує тебе далі. А там і до МDА потрапиш – агента доставки. Сестричка ж твоя нормальним клієнтом не користується, все через браузер робить, так що він для неї й MUA– агентом користувача – підробляє.
Аліса подякувала за цікаву розповідь й полетіла до невідомого їй МТА. Аж раптом почула голос:
Алісо, доню, я вернулася! Ой, соня, як же можна за машиною спати. І кішку не погодувала! Я розумію, що ти нездорова, але кицька все одно голодна.
Аліса здивувалася: куди ж подівся її новий знайомий? Не був же він витвором її гарячки? Але кажанчик на екрані весело махав крильми, сповіщаючи про те, що сестра таки відповіла на її листа.
