Класичні романи Джейн Остен. Чи задумувалися ви, що було б, якби Елізабет Беннет таки вийшла заміж за Вікхема? А Маріанна Дешвуд за Віллоубі? Ну не встояли перед красою і гарнрими манерами. Скільки таких шлюбів можем спостерігати нині! Поки ви обурено махаєте руками і шукаєте романи, я читаю “Незнайомку з Вайлдфілд-холу” Анни Бронте. Тієї, котра сестра Емілі (“Грозовий перевал”) і Шарлотти (“Джейн Ейр”).
Що робити коли чоловік виявився не порядним і люблячим сім’янином, а п’яницею і гультяєм? А брат найкращої подруги активно залицяється і співчуває? А чоловік привчає синочка до алкоголю і лайки? А почуття обов’язку нікуди ж не дінеш. От і Гелена Гандінгтон прибирає ім’я Гелени Грегем і поселяється в Вайлдфілд-холі. А неподалік живе молодий чоловік Гілберт Маркгем з матір’ю і сестрою. Як ви вже здогадуєтеся після трагічної кончини містера Гандінгтона (десь в стилі “він сам нарвався” “небо покарало відступника за його гріхи”) цей взірець благочестя побереться з Геленою. І житимуть вони довго і щасливо…
І ви читатимете цю книжку довго і щасливо, якщо сприймете концепцію, що більш ніж 300-сторінковий роман – послідовні листи Гілберта до його товариша, а добрі їх 2/3 — уривки з щоденника Гелени. Стиль мовлення першої половини ХІХ ст. мені подобається, але це на любителя. А от описи нещасливого шлюбу – як на той час дуже сміливо. Та й наразі актуально.
