У 1818 Георг Геґель читав лекції з естетики в Гайдельберзькому університеті, а після цього ще кілька курсів Берліні (останній в 1828/29). Геґель планував написати підручник, який би доповнював ці лекції, але помер у 1831 а в 1835 вийшли “Лекції з естетики” — праця, що ґрунтувалася на нотатках Геґеля до лекцій, що він вів та нотаток Гайнріха Густава Гото, студента що ці лекції слухав (і зрештою став істориком), укладена самим цим Гайнріхом. (У 2022 було знайдено ще 4000 сторінок нотаток за цими лекціями, то ж може наш чекають сюрпризи).

У третій частині “Лекцій з естетики” Геґель розглядає п’ять мистецтв, впорядковуючи їх за зосереджененістю на власне мистецтві (а не зовнішньому світі):
архітектура
скульптура
живопис
музика
поезія

Проте технології створювали можливості для нових форм мистецтва. У 1911 році один з перших теоретиків кіно Річотто Канудо написав статтю “Народження шостого мистецтва” — про кіно. Але згодом він роздивився танець, і 1919 вваважав танець шостим мистецтвом, а кіно сьомим.

Пізніше під шостим мистецтвом стали розуміти перформативне мистецтво взагалі, включно з театром.

Восьмим стало телебачення

У березні 1964 вийшла стаття Клода Бейлі “Чи є мальописи мистецтвом” (La bande dessinée est-elle un art?), і саме від неї бере початок називання коміксів дев’ятим мистецтвом (за цей шмат інформації і саму ідею цього допису тут я дякую книзі “Сила коміксів”).

Десятим потихеньку називають відео ігри та/або інтерактивні медія.

У які способи ми будемо розповідати історії далі?