“Чи мріють андроїди про електричних овець” — уже друга книга Філіпа К. Діка, видана платформою краудпаблішингу (спільнодруку, коли хочете) “Комубук”. Стиль обкладинки та перекладу в цілому повторює стиль “Затьмарення” і тут у мене глобальних зауважень немає. Проте, якщо на першій книжці сміливо можна було ставити застереження для читання дітям, вагітним і людям із вразливою психікою, то принаймні лексично “Чи мріють андроїди про електричних овець” прийнятніша.
Якщо ви колись дивилися фільм “Той, що біжить по лезу бритви” з Гаррісоном Фордом у головній ролі, вам варто нагадати дві речі:
- згаданий фільм є екранізацією цієї книги і першою екранізацією творів ФКД взагалі
- режисер Рідлі Скотт не читав “Чи мріють андроїди про електричних овець”, принаймні на момент зйомок
Тому не розраховуйте на особливу подібність. Спільне в них – балансування на грані реальності. Але, зрештою, що таке реальність?
Отже, Рік Декарт Декард, штатний мисливець за головами, отримує завдання знайти і знищити шістьох андроїдів, що втекли з марсіянських колоній на Землю. І це міг би бути просто детективний чи пригодницький роман з погонями і перестрілками, якби не…
Постапокаліптичний світ, у якому живе Декард чимось нагадує світ “451 градус за Фаренгейтом” Бредбері: апарати, що моделюють настрій, вартує тільки під’єднатись, серед параметрів апарату є навіть код, що програмує на “бажання набрати код”, емпатомодулятори як засіб єднання всіх прихильників нової релігії. Через емпатомодулятор можна поділись своїми емоціями з рештою землян. Нічого не нагадує? Більшість тварин вимерли, а тому є великою рідкістю. Проте тримання вдома тварини — ознака достатку і високого рівня емпатії її господарів. Тому люди практично не розлучаються з каталогом тварин, купують тварин у майже непосильний кредит, заводять електричних тварин, що виглядають як справжні, щоби вразити сусідів. Все ще нічого не нагадує?
Ця книга — колекція запитань, але не відповідей.
Після воєн і криз Земля стала майже непридатною для життя, людство колонізовує Марс. У цьому людям допомагають андроїди, котрих постійно вдосконалюють, але котрим за законом не можна перебувати на Землі. Андроїд – це вам термінатор, в котрих під шкірою металева оболонка, відрізнити андроїда від людини може тільки тест кісткового мозку. І ще кілька тестів на емпатію, бачте андроїди не співчувають ні тваринам, ні людям, ні іншим андроїдам. А, отже, ідеальним мисливцем на андроїдів був би андроїд?
Проблема в тому, що андроїди постійно удосконалюються, а люди деградують під впливом несприятливого довкілля. Якщо один тест на емпатію виявиться неефективним, чи вдасться розробити інший? Якщо твій пророк виявиться дурисвітом, чи це змінить твої минулі переживання релігійного? Якщо андроїд співає в опері Моцарта і говорить про іншого андроїда як про свого чоловіка/дружину він усе ще не людина? Якщо дитина обриває лапки павукові, щоби перевірити, чи він ходитиме вона все ще людина? І хто може співчувати андроїдові?
Якщо ви любите фантастику і не проти подумати/подискутувати над цими питаннями у вільний час – прошу до клубу;-)
