Хоча більшість ірландської літератури XX-XXI століть написані англійською, трапляються речі, написані ірландською гельською, як от Cré na Cille (Цвинтарна земля?), роман 1948 року, написаний Мартіном О Кайном. У 1949 роман протягом 7ми місяців публікувався в газеті і одразу став дуже популярним, в 1995 його було видано норвезькою, а в 2000 – данською. У 70х роман став аудідрамою, в 1996 — вперше адаптований для театру і 2007 — для кіно.
Дія роману відбувається на цвинтарі, всі персонажі мертві, але слово “покійники” тут недоречне: вони продовжують перейматися життєвими клопотами, [поки що] живими родичами і старими звадами. Цвинтар розділено на три частини, котрі називаються відповідно до вартості поховань.
Роман складається майже виключно з розмов між персонажами, а дія розвивається завдяки появі нових мерців з новинами зі світу живих.
Cré na Cille став першим романом автора, до нього було видано дві збірки оповідань.
У надгробній промові Мартіна О Кайна назвали найвидатнішою людиною, що вийшла з Гелтахту з часів, коли ще вся Ірландія була Гелтахтом (гелтахт – це регіон Ірландії, де розмовляють ірландською)
Попри три ранні спроби перекладу, попри те, що критики ставили автора в один ряд з Джойсом і Бекетом, вперше англійською він був виданий лише в 2016, зате одразу в двох нових перекладах, зроблених в 21му столітті — The Dirty Dust і Graveyard Clay. Авторка перекладу кількох розділів пішла в монастир і не закінчила роботу, в іншому перекладі герої заговорили дублінською говіркою (а це крім іншого створило б читачам труднощі ідентифікації персонажів: у тексті немає вказівки, хто говорить, розрізняти їх доводиться за особливостями мовлення).
Переклад 1984 Джоан Троден Кіф ліг в основу її докторської дисертації (переклад також називався Graveyard Clay, але не був виданий комерційно). Довгий час переклад книжки, автор якої був в ІРА було й політичною справою, ірландські правовласники прагнули ідеального перекладу, то ж чимало пропозицій відкидалося.
Два переклади видані в 2016 мають різні підходи до передачі лайки (а її чимало) та гумору в романі. Graveyard Clay більш стриманий і консервативний з коментарями, примітками та підзаголовком “історія в десяти інтерлюдіях”, “переклад уникав згладжування його [автора] екстравагантностей, анархічного розуму та інакшости”(зазначає співперекладач Тім Робінсон), The Dirty Dust більш динамічний, з природнішими для англійської конструкціями і не цурається грубих виразів.
Надихалась https://www.newyorker.com/books/page-turner/the-irish-novel-thats-so-good-people-were-scared-to-translate-it
