– Якщо сірий,- повчало Старе Прислів’я,- то вовк.
– А я кіт,- сказав сірий кіт, переходячи вулицю.
– Не може того бути: Старі Прислів’я завжди правду кажуть.
– А я таки кіт,- повторив кіт.
З гіркої досади Старе Прислів’я впало з даху й зламало собі ногу.

А інше Старе Прислів’я пішло дивитися на футбольний матч і, покликавши одного гравця, шепнуло йому на вухо:
– Хто робить сам – робить за трьох.
Футболіст забрав м’яча й почав ганяти його полем, нікому не передаючи. Але глядачам стало страшенно нудно, бо гра припинилася. Тому футболіст віддав м’яча товаришеві й почав грати в гурті, а Старе Прислів’я з прикрості захворіло. І довелось вирізати йому гланди.

Одного разу зустрілися три Старі Прислів’я і, ледве розтуливши роти, посварилися:
– Добрий початок – половина роботи,- мовило перше.
– Е ні,- заперечило друге,- найкраще – золота середина.
– Нічого ви не тямите,- заявило третє.- Кінець діло хвалить.
І почали вони битися, аж чуби тріщали. Ще й досі не вгамувалися.

Якось одному Старому Прислів’ю закортіло ‘скуштувати груш. Сіло воно під грушкою і міркує: «Стигла груша сама падає».
Довго воно сиділо, а груша висить собі. І висіла, аж доки згнила зовсім, а тоді впала на голову Старому Прислів’ю і розплющилася. А Старе Прислів’я зі злості пішло на пенсію.