Мало коли я раджу книгу так безумовно і зразу. Навіть, якщо вам не сподобається сюжет чи стиль “Щоденника Бріджит Джонс”, ця книга — просто скарбниця життєвої мудрості.
Ви тільки вчитайтесь:
“Перестану витрачати більше, ніж заробляю.
Перестану влаштовувати вдома безлад.
Буду добріша.
Їстиму більше клітковини.”
Це витяг з новорічних резолюцій Бріджит. Стільки мудрості вже на перших сторінках. Далі краще. Варити блакитний суп — погано, люди, які його їдять і не скаржаться, — твої справжні друзі. Самоіронія ніколи не завадить, а от мучити себе перевірками повідомлень (на телефоні чи в соціалках) не варто. І головне — колись тебе знайде твій особистий лицар в дурнуватому светрі сяючих латах.
Це якщо дуже коротко. “Щоденник Бріджит Джонс” Гелен Філдінг — пародія на “Гордість і упередження” Джейнс Остін (останній теж задумувався пародією на сучасні йому любовні романи. Прихильники фільму “Початок” оцінять цю іронію). Потім зняли фільм, по-своєму класний, але більшість паралелей зникли.
Бріджит зовсім не схожа на класичну героїню романів. Чого варте прагнення пити принаймні не більше 14 алкогольних напоїв в день, перестати курити і купувати лотерейні білети. Але Бріджит викликає симпатію, а сам роман неослабний інтерес. Саме неідеальність героїні робить її близькою читачам (і, чує моє серце, особливо читачкам).
“Я жінка глибока і повноцінна сама по собі”.
Читаючи зараз написаний в середині 90-х роман, легко відчути наскільки змінився світ. На моїй пам’яті електронну пошту ніколи не можна було назвати неформальною, відеомагнітофони якось непомітно зникли, хоча з іншого боку Г’ю Грант досі неодружений, а міні-серіал 1995-го року і досі є найкращою екранізацією “Гордості і упередження”.
Окремо про переклад на lib.ru. Він класний, от тільки з того часу деякі речі отримали трохи іншу транкскрипцію. Мішель Файфер прийнято називати Мішель Пфайффер, Голді Хан — Голді Гоун, а парфуми “Гівенчі” — це взагалі щось.
А якщо після прочитання в вас виникне бажання почитати “Чоловіки з Марса, Жінки з Венери” чи подивитися “Тельму та Луїзу” — освітня місія книжки виконана. Майже. Бо головне:
“Не “га?” а “перепрошую”, дитинко, і роби, як мама каже”
