Я люблю книжки. Я виросла серед книжок. Я люблю вибирати книжки, тому погодитись, щоб незнайомі люди вибрали книжки мені – крок у невідомість. Але вони – Буковина – вибрали. Вибрали те, що я, мабуть, би сама не купила, але від чого я майже в захваті.
“Історія, варта цілого яблуневого саду” Максима Дупешка – нашарування кількох історій з різних часів – від 1935 до наших днів. Павел-Пауль-Поль-Павло Бачинський, котрий розповідає свою історію свого життя і кохання випадковому співрозмовнику після зустрічі на горі. Павлова мати, що забуває слова, веде щоденник і бачить Бога на даху чернівецького двірця, і дивується, як священик може роками вірити в Бога і думати, що Він має форму. Німець Ріхард, що зрештою вступає до лав УПА. Дід Павла з красивим прізвищем;-) Родина Капманів. Наддніпрянське село.
Книга чимось нагадує “Танго смерті”, тільки без містики (що насправді добре), іноді “Помаранчеву дівчинку”. Така ідилічна картина співжиття різних народів в одному місті, милі дрібнички, на які дивимося не стільки очима героїв, скільки з нашого часу і розуміємо, що їх щасливі дні вже пораховано.
Автору досить добре вдається підлаштовуватися під стилі різних героїв (тобто Павелова мати дійсно має свій голос, хоча він не виглядає голосом домогосподарки 30х). Трошки зайвими виглядать кілька сценок з АТО (тобто паралелі напрошуються самі собою, але, здається, елегантніше було б залишити їх озвучення читачам). Часами бракує історичних коментарів і лишається тільки здогадуватись, відбувалось написане насправді під час війни, чи тільки в голові автора (“якщо це й не правда, то добре придумано”).
Проте в цілому це дуже цікавий і особливий коктейль з моментів, історій, тонких зауваг і віри в людей.
