Коли минулого тижня до мене приїхала передзамовлена “Бути мною”  Анни Хьоґлунд в перекладі Юлії Юрчук видавництва… “Видавництво”(vydavnytstvo.com, не плутати з vydavnytstvo.org.ua), першою асоціацією була була “Абетка” “Абабигаламаги”. І через дебютність обидвох книжок, і через метафоричну спорідненість між ними і через грубий картон обкладинок.
Розкажу спершу про технічний бік. Хороший папір, цупка обкладинка, яскраво-рожеві форзаци, склейка, що видалась мені дуже ненадійною. Переклад сподобався також. Тільки на один русизм натрапила. Приємний для ока шрифт і багато ілюстрацій (авторки). Книжку хочеться гортати і розглядати. Особливо комікси Руси.
Книга взагалі багато ілюстрована. Між віддзеркаленням вульви (привіт, Шарлотто) і малиново-вершковим тортом з нагоди менархе (Hello Flo) багато побутовиз картин. Селфі, шкільні заняття, вечірки, читання за сніданком, пошуки білизни, “зависання” в мережі, прогулянки під чужими поглядами, – здається авторка бодай побіжно торкнулася кожної сфери життя дівчинки.
Книжка підкуповує своєю відвертістю і правдивістю. Написана від імені школярки Руси, вона переконливо сприймається. Єдиний виняток – комікси, в яких викладено певні історичні та культурні моменти. Це погляд дорослої жінки, не юнки. Комікси сприймаються як цілком окремий твір – дотепний та іронічний, але й жалюче правдивий.
Ризикну виглядати авторкою радянської анотації, та все ж: буде цікава підліткам, їх батькам, вчителям. Може стати приводом для обговорення і рефлексій для жінок будь-якого віку.
І прекрасне – епілог:
Зараз серпень. Скоро почнеться школа, і знову буде мій день народження. Хочу собі сріблясте шовкове простирадло, білий ліфчик і нові кольорові олівці.