“Та, що біжить з вовками. ЖІночий архетип в міфах і казках ” та інші есеї, які мені вдалось знайти і назви яких зараз не згадаю з одного боку присвячені загальнолюдським цінностям, містять аналіз казок (в тому числі давно знайомих нам з дитинства) з позицій юнгіанської психології, з іншого боку – повні її особистих історій. Приклад того, як власний досвід набуває загального значення через вмілість оповідача.  Іспанські слова, які заповзають у текст, прекрасний стиль. Думаю, я ще не раз перечитуватиму цю книжку, а тут залишу кілька цитат.
Це один із найабсурдніших міфів – ніби жінка дорослішаючи стає такою самодостатньою, що їй більше нічого не треба і вона стає джерелом для інших. Ні, вона розвивається, як дерево, якому необхідні повітря і вода, яким би старим воно не було. З таким деревом можна порівняти стару жінку:  в ній нема незвершеності, нема зупинки – це пишність коренів і гілок, а при належному догляді – і рясне цвітіння.
Якщо одночасно черпати з минулого знання, теперішньої сили майбутніх замислів, це умиротворює душу.
Те,що жінка, не зважаючи на зраду може довіряти – ще одне диво, на яке здатна душа.
Дитину не можна бити, бо виганяє дух, а повернути його дуже важко.
Для людини намагатися втілити архетип – все одно, що намагатися стати Богом.
Спляча красуня прокидається не від поцілунку, а тому що час прийшов
Старі емоції схожі на натягнені струни. Грубий окрик може викликати їх відчайдушну вібрацію. Їх можна змусити звучати, не торкаючись.

Слухайте слухом душі, бо для того призначена казка.

Дар в юності бути старою, а в старості – юною.

Про жінок кажуть, що вони скрізь сунуть свого носа, про чоловіків – що володіють допитливим розумом.

Недобре бути покірною, коли треба бути знаючою.

Щоб любити потрібна мудрість.