Продовжую читати про експерименти над людьми. І вам раджу. Уявіть прекрасний новий світ: без злочинності, без агресії і зла… без вибору. Зачатки такого світу бачимо в романі Ентоні Берджеса “Механічний апельсин”.

Але ні, світ – поняття надто абстрактне. Бачимо історію молодої людини, яку людиною хочеться назвати більше за любов до Бетховена, ніж якісь інші вчинки. Музика може врятувати нас. Або добити. Під прекрасну музику Алекс (а саме так звуть головного героя(?) книги, звичайне таке ім’я, якби не A-Lex – беззаконня) чинить чимало своїх злочинів під прекрасну музику. Описи додаються.

Як би там не було, але Алекса постійно здають: товарши по банді, товариші по камері, власні нерви, власні батьки. Цікаво знати, як вони “не помічали” нічних заробітків свого 15-річного чада і чому не провідували потім.  Після чергового тюремного інциденту Алекс погоджується стати учасником експерименту з викорінення агресії. Все проходить вдало. Суспільство поповнюється людиною, котру в буквальному сенсі нудить при спробі когось скривдити, навіть для самозахисту. Але Алекс знову стає вигнанцем — відірваний від своєї музики, від своїх інстинктів, від давніх друзів, він знову стає об’єктом маніпуляцій.

Назву свою роман отримав з говірки “кокні” (пригадуєте “Пігмаліона” Шоу?), де  вираз “механічний апельсин” означає щось дивне, неясне. Крім того, малайською “orang” означає “людина”, а Берджес 7 років прожив в Малайзії і, безумовно, знав це. А незадовго перед написанням роману він побував в СРСР, тому сленг, яким розмовляють персонажі роману коренями з Росії (Більше знає Віка).

Окрема подяка @Olli_Perekhrest за наводку.