Частину першу читати тут.
Зразу попереджаю, що переклад з російської версії маніфесту з деякими моїми курсивними коментарями.
Оригінальний твір був опублікований навесні 2011.

Кожного художника запитують, звідки він черпає свої ідеї. Чесний художник відповість  “Я краду їх”. От і все, що можна про це сказати. Це розуміє кожен художник. Є 3 слова, що вселяють в мене надію, щоразу, як я їх бачу: 

Нема нічого оригінального. Про це сказано ще в Біблії “”Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!” (Екл.1:9, в мене Біблія з перекладом проф. Івана Огієнка). В кожному новому проекті змішано елементи старих ідей або просто змінюється одна із них.

В художніх школах завжди показують один фокус. Намалюйте на папері дві паралельні лінії: 

Скільки ліній на малюнку? Перша, друга і ще одна між ними. Бачите? 

1 + 1 = 3.

Є ще один гарний приклад того, про що мова — в генетиці. Ви успадковуєте гени батька і матері, але не є набором їхніх рис. Ви — дещо більше, нова версія батьків і всіх численних предків (Ця ідея ну дуже вже стара, популярна в індуїстській міфології. Одна із теорій походження тризуба вважає його ілюстрацією саме цієї ідеї – злиття двох протилежних начал, з яких виростає третє). 

(напис: “Походження ідей”) Ви не можете вибрати батьків, але можете вибрати вчителів, друзів, музику, книги і фільми. 

Про це розповідає Jay-Z в книзі «Decoded»:

«МИ росли без батьків, тому знаходили їх на вулицях, в історії, і це якоюсь мірою було подарунком для нас. Нам доводилося вибирати собі предків, котрі б наповнили світ, який ми збиралися збудувати для себе… Зазвичай наші батьки йшли геть, бо були несприйняті, але ми брали їх старі записи і використовували їх, щоб створити щось нове».

Насправді, ти — це те, що ти впускаєш в своє життя. Ти — сума того, що на тебе впливає. (Ти — те, що ти читаєш. Ти — те, що ти гуглиш). Як казав Гете, “нас творити і формує те, що ми любимо”.

Митець — колекціонер. Не скупець, що збирає все без розбору, а саме колекціонер, який цілеспрямовано збюирає речі, які справді любить.
Є одна економічна теорія — якщо знайти середнє арифметичне доходів твоїх п’яти найближчих друзів, то результат буде дуже близьким до твого доходу. Думаю, те ж саме стосується й ідейних надбань. Ми настільки круті, наскільки круте наше оточення.

Моя мама любила мені повторювати “Сміття на вході — сміття на виході” (фраза, відома кожному програмісту). Це зводило мене з розуму. Зараз я розумію, що вона мала на увазі. Ваше  завдання  — збирати ідеї. Кращий спосіб для цього — читати. Читати, читати, читати, читати, читати…. Газети (замальовані вірші!), погоду, дорожні знаки, обличчя незнайомців. Чим більше ви читаєте, тим ширший вибір того, що на вас вплине.

Виберіть письменника, який вам дійсно подобається. Знайдіть його твори. Дізнайтесь, що він сам читав. І прочитайте це все. Піднімайтесь по своєму генеалогічному дереву письменників. Крадіть ідеї і зберігайте на майбутнє. Носіть з собою записник. Пишіть в книгах. Виривайте сторінки з газет і журналів, створюйте колажі. Крадіть, як художник. 

Минулого року (тобто 2010) в інтернеті ходило відео в Рейном Вілсоном, який грав Двайта в серіалі “Офіс”. Роздумуючи про творчість він сказав саме те, що дозволяє стільком людям відкладати свої проекти: “Якщо ви не знаєте, хто ви, для чого живете чи у що вірите, майже неможливо творити”.
Якби я чекав, поки зрозумію, хто я і для чого живу, до того, як почав творити, я б досі сидів без діла, намагаючись знайти себе, замість того, щоб щось зробити. З власного досвіду знаю — саме в процесі роботи ми розуміємо хто ми.

(Напис: “Робити щось=Пізнати себе”) Ви вже готові. Починайте робити. Можливо ви налякані. Це нормально. Є одна особливість, властива здебільшого освіченим людям. “Синдром самозванця”. Згідно з медичним описом це “психологічний феномен, при якому людина не здатна адекватно сприймати власні успіхи”. Вона почувається шахраєм, який все робить навгад, а насправді не розуміє, як це виходить.
І знаєте що? Ніхто не розуміє. Коли я почав викреслювати слова з газетних колонок, я не розумів, що роблю. Я знав тільки, що це класно. Це здавалося не роботою, а грою. Спитайте будь-якого хорошого художника, і він скаже правду — він не знає, звідки беруться шедеври. Він просто робить свою справу. Щодня. 

Вдавайте, поки не вийде. Мені подобається ця фраза. Її можна розуміти по-різному: вдавай, доки не досягнеш успіху, поки всі не побачать тебе таким, як ти хочеш. Або ж — вдавай, доки дійсно не навчишся щось робити. Мені дуже подобається ця думка. 

Ще мені подобається книга Патті Сміт “Просто діти” (Just Kids). Це історія про двох друзів, шо приїхали до Нью-Йорка, щоб навчитися бути художниками. Знаєте, як вони це робили? Поводилися, як художники. Мій улюблений епізод — Патті Сміт і її друг Роберт Меплторп, вдягнувшись, як волоцюги, пішли на Вашингтон-сквер, де завжди людно. Одна літня жінка глянула на них і сказала чоловікові: “Сфотографуй їх. Думаю, це художники” — “Ні, — сказав він, — це просто діти”.
Весь світ — сцена. Для творчості вам теж потрібна сцена, костюм, сценарій. Сцена — це ваш робочий простір. Це може бути студія, письмовий стіл чи альбом. Костюм — це ваш одяг  — штани, в яких ви малюєте, домашні капці, в яких пише, чи кумедний капелюх, що вас надихає. А сценарій — це час. Година тут, година там. Сценарій в п’єсі — це тільки час, відведений на різні епізоди.
Вдавайте, поки не вийде. 

Розповім коротку історію. “Парк Юрського періоду” вийшов  прокат, коли мені було 10 років. Я марив цим фільмом, як і кожна 10-річна дитина. Коли я виходив з кінотеатру свого провінційного містечка, я вже чекав продовження.
Наступного дня я сів за свій старий комп’ютер з зеленим монітором і сам написав продовження. В ньому син лісника, з’їдений в першому фільмі велоцирапторами, повертається на острів разом з внучкою творця парку. Він хоче зруйнувати парк. З ними трапляються різні пригоди і зрештою вони закохуються одне  в одного. 

Тоді я не знав, що написав те, що називається фан-фікшин. Я зберіг тоді свою історію на комп’ютері. А через кілька років вийшов фільм “Парк Юрського періоду-2”. І його сюжет був з пальця висмоктаний. Сиквел ніколи не зрівняється з продовженням, яке ми вже створили в своїй голові. 

(Напис: “Пиши, про те що знаєш любиш“) Письменник-початківець часто задається питанням, про що йому писати. Зазвичай йому кажуть “Пиши про те, що добре знаєш”. В результаті часто виходять жахливі історії, в яких не відбувається нічого цікавого. Тому найкраща порада — писати не про те, що знаєш, а про те, що хочеш. Напишіть таку історію, яка подобається вам самим. Ми творимо, бо це нам до душі. Вся художня література — це фан-фікшин. Кращий спосіб вирішити, чим зайнятися — подумати, чого б вам хотілося досягти. Творіть картини, на які ви б хотіли дивитися, музику, яку б хотіли слухати, книги, які б хотіли читати.

(Ручками, ручками!) Мій улюблений мультиплікатор Лінда Баррі якось сказала “Ваші руки — перший цифровий пристрій”. Коли я вчився письменницької справи в коледжі, мені доводилося, як і всім здавати свої твори, набраними через подвійний інтервал шрифтом Times New Roman. І в мене виходило жахливо. Варто було почати писати від руки, як робота йшла веселіше і краще.
Чим далі я від комп’ютера, тим кращі мої ідеї. Microsoft Word — мій ворог. Я весь час користуюся ним на роботі, тому стараюсь не зв’язуватися з ним в інший час.
Думаю, чим більше писання стає фізичними процесом, ти кращі виходять твори. Можна відчути чорнило на папері. Можна розкласти аркуші по столу і перебирати їх. Можна покласти текст скрізь, де на нього буде зручно дивитися.
Мене часто питають, чому я не створю додаток Newspaper Blackout для iPhone чи iPad. Я відповідаю, що є якась магія в тому, щоб тримати в руках віддрукований аркуш. В творчий процес включаються багато чуттів — навіть запахи можуть подарувати особливий досвід. 

Мистецтво, що йде тільки від голови, нічим хорошим бути не може (sic!). Гляньте на будь-якого талановитого музиканта і ви зрозумієте, про що я. Коли я створюю вірші, я не відчуваю, що це робота. Це як гра. Моя порада: знайдіть спосіб залучити тіло до роботи. Малюйте на стінах.  Розкладайте речі на столі. Користуйтесь руками. 

Головне, що я зрозумів за той недовгий час, що  я був художником: саме побічні проекти вистрілюють. Під ними я розумію ті речі, які спочатку здаються неважливими. Просто грою. Але саме ці речі важливі — в цьому і полягає магія. Мої “викреслені” вірші (The blackout poems) були таким побічним проектом. Якби я займався тільки написанням оповідань, якби  я не давав собі вільно експериментувати, я б ніколи не став тим, ким я є. 

Не менш важливо мати хобі. Щось тільки для себе. Моє хобі — це музика. Моя творчість адресована всім, а музика — тільки мені і друзям. Ми збираємося по неділях і влаштовуємо галас на годинку-другу. І це класно. Порада така: виділіть собі час на безділля. Знайдіть хобі. Це йде на користь,  і ви ніколи не знаєте, до чого приведе ваше захоплення. 

Я отримую багато листів від молодих художників, які запитують, як їм знайти свого глядача. Я дуже добре їх розумію. Після закінчення коледжу я теж був дещо розгублений. Навчальний клас — це прекрасне, хоч і штучно створене місце для творчості — професору платять за те, що він займається твоїми ідеями, однокурсники платять за те, що цікавилися ними.
Ніколи більше в житті не буде таких уважних глядачів. Проте невдовзі ви дізнаєтесь, що світу в принципі ні до чого ваші ідеї. Звучить жорстоко, але це так Як казав Стівен Пресфілд “Це не означає, що люди неосвічені чи жорстокі. Вони просто зайняті”. Якби існувала якась секретна формула завоювання аудиторії, я б її розказав. Але я знаю тільки одну не дуже оригінальну формулу “Зробіть хороший проект, і помістіть його туди, де люди зможуть його побачити”.
Цей процес відбувається в 2 етапи:
Крок 1: “Зробіть хороший проект” — дуже складний. І нема рецепту швидкого спіху. Займайтесь своєю ідеєю щодня. Зазнавайте невдач, робіть краще.

Крок 2: “Зробіть так, щоб його побачили” — був важким тільки 10 років тому. Тепер просто розмістіть його в інтернеті (і розкрутіть).

Ви маєте дивуватися з речей, які нікого більше не дивують. Якщо хтось дивується з яблук, дивуйтеся з апельсинів. Чим відкритіше ти ділишся почуттями, тим більше людям подобається твоє мистецтво. Художники — не фокусники. За розкриття секретів не буде покарання.

Вірте чи ні, але мене дуже надихають люди на кшталт Боба Роса чи Марти Стюарт (Юлії Висоцької). Боб вчить людей малювати, Марта розказує, як змінити свій дім і своє життя. Обоє діляться своїми секретами. 

Людям подобається, коли ти розкриваєш секрети і іноді, якщо в тебе це добре виходить, вони купують те, що ти продаєш.
Коли ти відкриваєшся і залучаєш дітей в творчий процес, ти сам вчишся. Я дуже багато навчився в дітей, які присилали свої твори на сайт Newspaper Blackout. Я багато беру в них. Ми взаємно збагачуємся. 

Тому моя порада: освоюйте інтернет-програми. Дізнайтесь, як зробити веб-сайт, блог, мікроблог у твітері та ін. Знайдіть в інтернеті людей, які люблять ті ж речі, що й ви і спілкуйтесь з ними. Діліться ідеями. 

Я щасливий, що живу саме зараз.

Я виріс серед кукурудзяних полів в південному Огайо. Коли я був дитиною, єдине, чого я хотів, це потрапити до художників. Вирватися з південного Огайо, опинитися там,де хоч щзось відбувається. Зараз я живу в Остіні, в Техасі. В цілому класне місце. Всюди багато художників та інших творчих людей.
І знаєте що? 90% моїх наставників і колег НЕ живуть в Остіні. Вони живуть в інтернеті. Більшіть моїх проектів, розмов, творчих знайомств відбувається в мережі. Замість реального спілкування в художніх студіях, я завів товаришів в твітері і Google Reader. Життя повне випадковостей.

Скажу коротко. Єдина причина, чому я тут  — щоб знайти нових друзів.

Курт Воннегут сказав про це краще “Я знаю тільки одне правило: треба бути добрим, чорт забирай!” Золоте правило стало ще ціннішим в нашому тісному світі. Важливий урок: якщо ви говорите про когось в інтернеті, він про це дізнається. Всі гуглять своє ім’я. Кращий спосіб перемогти ворогів в інтернеті — ігнорувати їх. Кращий спосіб знайти друзів — говорити про них добре.

Як говорив Флобер “Треба бути правильним і послідовним в щоденному житті — це дозводить бути пристрасним і оригінальним в роботі”. Я — нудний чоловік, що працює з 9 до 5 і живе в тихому районі з дружиною і собакою.
Весь цей романтичний образ богемного художника, який вживає наркотики, тиняється без діла, спить зі всіма підряд, — повністю вигаданий. Він призначений для надлюдини або для того, хто хоче вмерти молодим. Правда в тому, що мистецтво вимагає багато енергії. А енергії не буде, якщо марнувати її на інші речію
Ось кілька речей, які допомогли особисто мені

• бережіть себе
• снідайте, підтягуйтесь, нормально спіть. Пам’ятаєте, я казав, що хороше мистецтво йде з тіла.
• не беріть в борг
• живіть просто. Економте. Свобода від фінансових стресів означає свободу в мистецтві.
• знайдіть денну роботу і тримайтесь за неї. Така робота приносить гроші, зв’язок із світом рутинним графіком. Закон Паркінсона каже: робота змушує краще розподіляти час. Я працюю з 9 до 5 і займаюсь творчістю стільки ж, скільки б займався, працюючи півдня.
• заведіть календар і щоденник. Вам потрібен список минулих і майбутніх подій. Мистецтво вимагає поступової праці. Зовсім неважко написати сторінку на день. Робіть це 365 днів на рік і в вас вийде велика повість.Календар допоможе вам планувати роботу. Ось календар, який я використовував, коли писав книгу (очевидно, йдеться про Newspaper Blackout poem).

Календар показує конкретні цілі, допомагає залишатися на плаву і з задоволенням закреслювати виконані завдання. Заводьте календар для кожної цілі. Розбийте виконання завдання на маленькі проміжки часу. Перетворіть це на гру. 

Для минулих подій ведіть щоденник. Це маленька книжечка, куди записуйте все, що робите щодня. Ви здивуєтесь, наскільки корисним може бути таке занотовування через кілька років.
Створіть міцну сім’ю. Це найважливіше, що вам доведеться зробити. Добрий чоловік чи дружина буде вашим партнером, другом, тим, хто завжди поруч.

Часто художник кидає саме те, що зрештою робить його мистецтво цікавим. В наш час інформаційного надлишку успіху досягнуть саме ті, хто зрозуміє, ЩО потрібно відкинути, щоб зосередитися на тому, що дійсно важливе. Присвячення себе чомусь означає відмову від інших речей. Це стосується і мистецтва. Творчість  — це не тільки ті речі, які ми вирішуємо включити, а й ті, що ми виключаєио. Або викреслюємо. Це, здається, все, що я хочу сказати.