Освічена — автобіографічна історія Тари Вестовер, котра виросла в сім’ї мормонів, не ходила до школи, але зрештою змогла вступити в коледж та навіть отримати докторський ступінь.
Тара росла з сестрою та п’ятьма братами в мормонській спільноті, але її родина була надто радикальною навіть за стандартами мормонів. Зростаюче відчуження від решти суспісльства (старші діти ходили в школу, молодші не мали навіть свідоцтв про народження) Тара пізніше пояснює психічним розладом батька.
Мемуари присвячені старшому братові Тайлеру, а примітка після присвяти містить переклік імен, котрі були змінені. Читаючи далі ми бачимо, чому така необхідінсть виникла. А “Освічена” читається легко, може за винятком кількох дуже вже моторошних ситуацій, і десь в процесі з історії дорослішання переростає в історію про вибір між собою і родинним спокоєм.
Звісно, це прекрасна і оптимістична історія про вибори і звільнення, але весь час мене не покидали дві думки, які ставлять цю історію в ширший контекст:
1) Пам’ятаючи про “упередження вцілілого”, я маю пам’ятати про існування людей, котрі не змогли покинути спільноти, в яких виросли, хай як хотіли і хай як жахливо там до них ставились (і мова не лише про мормонські містечка)
2) Як ця історія взагалі можлива? Тобто авторка, її сестра та брати формально перебували на домашньому навчанні, по факту відкривали підручник кілька разів на рік (тут я не перебільшую з “відкривали підручник”, бо в коледжі одногрупниця їй практично пояснює як вчитися по книжках) і ніхто, ніхто не перевіряли чи ті діти бодай мінімально орієнтуються в шкільніій програмі.
Але вона не тільки можлива, а й не одиночна. Коли недалеко від початку згадується родина Віверів, я відчувала, що то якась великодка для американського інфопростору, але я мусила доґуґлювати. На обкладинці цього запису фото з їхньої землі.
