Колись по молодості я прочитала “ґудзик”. Прочитала та й забула. поки добрі люди не порадили прочитати “12” (книга, до якої я й сама не раз приглядалась), а я, шукаючи “12” не натрапила на “Ескорт у смерть”.
Детектив. Написаний легко і стисло (116 стор.). Чи то я втрачаю навики, чи то Ірен таки добряче закрутила сюжет, але інтрига тримає… довгенько. А остаточний “Професор Моріарті” (не буду псувати інтригу майбутнім читачам цієї книги) в кінці набуває рис чи то Хрещеного батька, чи то Мефістофеля. Зараз, мовляв, вам світ під ноги, але колись я, можливо, попрошу про послугу у відповідь і ви не зможете відмовити.
Замість шукати філософію (що неминуче розкриє сюжет) скажу одну із моралей цієї книжки:
Не кривдьте людей. Вони злопам’ятні.
