Фільм “Просто разом” я хотіла подивитися давно. Але зібралася тільки минулого тижня. І послухавши інтуїцію, коли в титрах зазначили, що фільм знятий за однойменним романом французької письменниці Анни Гавальди, я вперше почувши про сам роман і письменницю, ще не бачачи фільму почала шукати книгу. Забігаючи наперед скажу, що прочитала її в рекордно короткі терміни та й сам фільм потішив. Книжка просто наповнена ніжністю, турботою та іронією.
Представник аристократичного роду Філібер не тримає зла на родину, що виховала його зовсім непристосованим до сучасності, але не може простити батькам неувагу до молодшої сестри. Він може привести жити хвору незнайомку Каміллу, співати для бабусі друга пісні її молодості, попросити руки коханої зі сцени концертного залу та розказати історію своїх невдач цьому самому повному залові.
Кухаря Франка теж добряче покидало життя. І він не рветься розкривати обійми кожному. Робота, мотоцикли, сон заповнюють його час, але пам’ять ще не заповнила місце, де була ніжність. Філібер, старенька Полетта, Камілла – всі вони в потрібний момент відчувають його підримку.
“Просто разом” міг би бути просто історію повернення Камілли до себе, до родини, до творчості, історією її жіночності, історією її одужання. Тоді можливо він би загубився серед собі подібних (а може й ні). А так він просто чарує низкою чарівних і неординарних образів – пані Фок, Мамаду, Сьюзі… І “просто” в цій історії вживає так часто зовсім не просто так. Бо бути разом часом не так і просто. А оригінальна назва “Ensemble, c’est tout” майже дослівно означає “Разом і це все” (Разом от і все).
І замість мудрого висновку – спостереження: в книзі Камілла, викинувши музичний центр Франка купує йому новий марки Sony. В фільмі вона піднімається сходами із коробкою з великим написом JVC.
Українською не видавалася.
