Книга Анни-Лєни Лаурен “У них щось негаразд з головою, у тих росіян”, перекладена Наталею Іваничук вийшла в 2011 році у серії “Приватна колекція” літературної агенції “Піраміда”. Книга розмальована репродукціями давнього російського лубка. 16 розділів про різні аспекти буднів – ставлення до грошей, корупцію, демократію, політику, алкоголь та ін.
Назви часами здаються тонким тролінґом, бо формулювання “Про російську демократію” наче підкреслює, що російська демократія – щось разюче відмінне від того, що звикли вважати демократією співвітчизники пані Лаурен.
Особливо тішить тонкість в назвах розділів 6 і 7: “Про російську жінку” (як міф, образ, архетип) та “Про російських чоловіків” (як живих конкретних людей).
Дещо ззовні видно гірше, дещо краще. Книга є далеко не вичерпною, бо описує переважно отой міфічний “середній клас”, лишаючи поза увагою 99% населення. Проте Анна-Лєна, на відміну від багатьох росіян, розуміє, що георгіївські хрести походять від царської армії, використовувалися а армії Власова (союзниця нацистів), тому використовувати її в святкуванні перемоги над гітлерівцями якось не комільфо.
“Не існує жодної іншої системи, яка б забрала життя стількох людей, як комунізм… Комунізм знищив російське суспільство і зруйнував російську економіку… Комуністичні злочини вважаються частиною славетної минувшини Росії“.
Огляди внутрішньополітичної ситуації в країні цікавий, але якщо згадати,що оригінальна книжка вийшла в світ в 2008, то уже трохи неактуальний. Хоча, як подумати, змінились тільки декорації. Путін знову президент, Олімпіада почалася, “російський люд має тепер більше простору, ніж будь-коли за всю історію Росії“.
Фінку дивує майже все – хабарі лікарям, шалені міні-спіднички в морози, обсяги вживання алкоголю, “широта душі”, неприкритий чоловічий шовінізм і чоловіча дружба, що має “доволі своєрідні, я б сказала тілесні риси” . Я б з радістю почитала, як виглядає Фінляндія очима російсього журналіста.
“У цій країні не вистачає нормальних чоловіків“
Але, мабуть, найбільше журналістку дивує ставлення до законів, та зрештою, роздобувши фальшиву реєстрацію вона спокійно продовжує свою роботу, дискутуючи про культуру компромісів і право сильнішого з московськими байкерами, уникаючи бюрократичної машини та розповідаючи на ток-шоу про пенсійне забезпечення фінських ветеранів.
“У Росії ніколи не можна розраховувати на те,що урядники самі знають закони, яких покликані дотримуватися”.
Чим варто захоплюватися у росіянах – так це досвідом читання класичної літератури та вмінням читати людей.
“Життя крихке. Щастя зрадливе“
Багато спостережень (про корупцію, весілля, мобільні телефони як елемент іміджу) можна з легкістю прикласти до багатьох українців. Але – що гірше – більшість із них (черги, наприклад) – точно відтворюють картини Польщі 30-річної давнини. То ж Росія Лаурен виглядає капсулою часу, куди раптово прийшла сучасна техніка, але не способи комунікацій.
