Слухала, потім читала, потім вирішила перекласти. Оригінал тут, підглянутий на фб. Дещо намагалася згладжувати, дещо лишилося кострубатим. Конструктивна критика вітається.

Завтра ввечері [29 березня 2014], Серж Танкян матиме спеціальний виступ в Крайстчерч CBS Arena.

Він виступить разом з симфонічним оркестром Крайстчерча, який виконає уривки з симфонії “Orca” (“Кит”), а також композиції з ранішого альбому “Elect the dead”

Серж виступає не часто, то ж мені здалося, що це добрий привід, щоб зустрітися з музикантом в Новій Зеландії та поговорити про його задуми.

З великим нетерпінням. Насправді ми давно хотіли зробити спільне шоу. Мій друг Геміш Маккіш (Hamish McKeich), який організовува наші APO шоу 2009 році в Окленді, порадив симфонічний оркестр Крайстчерча, і оркестр зацікавився роботою з нами. Ми намагалися це зробити протягом кількох років, але через напружений графік і гастролі по всьому світу не вдавалося. То ж цьогоріч, плануючи провести чимало часу в Новій Зеландії, я вирішив все-таки зайнятися цим і зробити концерт.

Це не складно стрибати з однієї групи або музичного проекту в інший. Насправді в Європі і Росії я провів три тижні з System, а потім три тижні з оркестрами. Це дуже класно, насправді. Це як ходити в спортзал: з System, це кардіотренування, ми бігаємо, стрибаємо, робимо божевільні акробатичні речі – фізично і вокально. А з оркестром це більш духовний, емоційний, інтимний музичний зв’язок. І це різні точки контакту з аудиторією.Одне – це величезний фестивальний майданчик з System і зовсім інше — прекрасний театр, як в Окленді чи Крайстчерчі. Я люблю розмаїття. 

Я дійсно радий побувати там. Насправді ми довго шукали некомерційну організацію для співпраці і віддамо чистий прибуток від концерту на потреби громади. Там дуже багато роботи проводиться і це прекрасно. Очевидно, що землетрус мав руйнівні наслідки, але він дав місту більше простору. Багато людей виїхали. Так що це місто з великою кількістю простору, до якого ми не звикли, живучи в тісних містах. Люди намагалися побачити в цьому прзитив, пробували використати простір для творчості. Там є організації з дійсно нестандартним, відкритим мисленням. Наприклад, у парках поставили інструменти і люди можуть просто підійти й пограти. Є місця, де можна потанцювати, чи увімкнути свій диск. Багато простору для творчості, якиго б інакше не існувало в місті. Думаю, багато хороших речей можна створити на основі сумного досвіду. 

Після концерту в Ратуші Окленда (Auckland Town Hall) в 2009 році, ми зробили 26 оркестрових концертів по всій Європі, у Росії, в Україні. І це було неймовірно – грати зі стількома оркестрами. Окленд був першим на цьому шляху. То ж концерт у Крайстчерчі буде подібний на виступи в Європі та Росії. Це поєднання Elect of the Dead Symphony, тобто моїми оркестровками з оркестром Оклендської філармонії в 2009 році, та моєї нової симфонії “Orca”. “Orca” – це традиційна симфонія. Вона інструментальна – це не рок-пісні з симфонічними варіаціями. Так що це насправді красиве шоу. Дуже унікальне шоу і спосіб продемонструвати динаміку оркестру: поєднуємо важкий рок і справді красиві, інтимні частини “Orca”. Запрошено музиканта з Вірменії, що грає на дудуку – традиційному очеретяному інструменті. Він просто приголомшливий, грає четверту частину “Orca”, а також кілька інших пісень. Це додає радості шоу. І завжди зворушує аудиторію.

Люди так звикли до музичної сегментації. На рок-концерті всі рухаються, кричать, галасують, п’ють пиво.На класичних шоу всі сидять, гарно одягнені і тихі. Ми ламаємо ці бар’єри. Не буде типового класичного концерту. Так, вам доведеться сісти і здебільшого мовчати, бо ми використовуємо акустичні інструменти. Але настрій, дрес-код, взаємодія з аудиторією, прагнення всіх запалити і зірвати під кінець не характерне для світу класичної музики. Оркестри, з якими ми працювали дійсно насолоджуються увагою та емоційністю аудиторії. І навпаки!

Я готовий закластися, що рок-критикам не подобаються симфонічні записи. Я готовий закластися, що класичні критики не люблять, коли хтось з року робить симфонічний альбом. Я готовий закластися, що шанувальникам чистого джазу, я справді знаю шанувальників чистого джазу, не подобається мій альбом “Jazz-Is-Christ”. Але це нормально! Тому що я роблю музику, яка приходить до мене зі Всесвіту, роблю так добре, як тільки можу. І те, що я роблю – унікальне. І поки є люди, яким це подобається, я щасливий і вдячний.

Ми справді разом робимо нову п’єсу “100 років”, що вийде за рік. Мова піде про геноцид і голокост. Це важка тема. П’єса розгортатиметься від етнічних до оркестрових, дуже різних мотивів. Ми розраховуємо, що люди з різних частин світу візьмуть участь у виконанні. Ми хочемо записати з ними аудіо та відео, щоб кожен міг залишити свій емоційний, духовний відбиток на п’єсі. Ми покажемо це на фестивалях, мабуть, також на YouTube та ін.

Ми хочемо показати, що геноцид досі є – навіть за часів конценції про геноцид в ООН, всіх цих комітетів та підкомітетів для боротьби з ним. Геноцид – це сучасна хвороба людства, яку досі не розгледіла міжнародна спільнота. Ми бачили в Дарфурі наприклад китайці мають економічні зв’язки і не збираються їх розривати. Ми повинні блокувати всі прояви геноциду, негайно розривати всі стосунки з винуватцями, надавати гуманітарну допомогу постраждалим, обговорювати це etc. Ми бачимо це на прикладі Сирії, – я не обов’язково називатиму це геноцидом – але ми бачимо як сирійська громадянська війна бентежить міжнародне співтовариство. Світ не знає, який бік підтримати. Розумієте, диктатор з одного боку і терористичні групи з іншого, велика частина населення повстала, насильство на релігійному ґрунті, релігійні угруповання. Це складно. Але ми повинні виступити проти цієї сучасної хвороби під назвою «геноцид».

Так. Звичайно, Нова Зеландія має свої проблеми, але геополітичні питання тут мало актуальні. Напівнейтральність країни є, безумовно, дуже прогресивний погляд. Багато країн можуть мати вигоду з такої позиції. Новозеландці досить розбираються в політичних і геополітичних проблемах, тому що вони читають. Більшість людей в Америці не читають! І система освіти тут хороща. Я думаю, що не досить просто мати демократію, важливо мати освічену демократію, тому що без освіченої, грамотної демократії, ви можете мати Джорджа Буша лідером. А це іноді може бути так само небезпечно, як і мати лідером Асада.[Сміється]. Приїзди в Нову Зеландію освіжають. Щороку я курсую між Новою Зеландією та Лос-Анджелосом. Тут спокійніший стиль життя і це прекрасно. Спосіб життя, люди, з якми я спілкуюсь,стосунки, які будую. Це інший світ, і я б хотів, щоб так було завжди.

Я малював уперше. Я малював і створював ці картини, пов’язані з музикою. Ми розробили додаток “Eye for Sound” (око для звуку, побачити звук), що дозволяє смартфону оптично розпізнати картину чи скульптуру і відтворювати музику під час перегляду. Багато моїх друзів-художників долучилися до проекту. Ми зробимо мультимедійну виставку багатьох художників. Мабуть, дещо покажемо цьогоріч в Лос-Анджелесі і трохи більше в Окленді на початку наступного року. Це захопливо та унікально, бо кожен художник робить візуальний і музичний твір,що доповнюють один одного. В Новій Зеландії ми обговорюємо можливу співпрацю з художниками, які мають музичні здібності, грають на піаніно чи щось таке. 

Ні, гляньте на мене, я відпочиваю! Я на фермі, розслабився, трохи працюю. Подорожую менше. Я трохи заспокоївся в цьому році. Проводжу більше часу на фермі, насолоджуюся життям, вирощую овочі і сади. Compose and compost. Це моя нова фішка. Компостування і композиторство в один день. Чесно, я працюю на фермі дві-три години, до поту, тіло відчуває ті зміни, що ви робите на землі, повертаюсь – приймаю душ – і починаю працювати над музикою, робити щось творче. Музика чи живопис. Насправді це одне й те ж, вони продовжують одне одного. 

Я більш ніж радий, я в захваті. Це моя гавань. І це також місце, де я відчуваю себе більш творчим. Почуваюся вдома. Я жив в Лос -Анджелесі з 1975 року, це довго. У мене там багато друзів, сім’я, це важко покинути. Моя робота переважно там, індустрія розваг зосереджена там, а я пишу також музику для фільмів та відеоігор. І це прекрасно працювати там. Але коли я повертаюся з туру, мене тягне не в Лос-Анджелес, а сюди, додому. Я почуваюсь вдома тут.

Ви повинні бути раді, все це вдалося. Я маю на увазі, ви могли переїхати сюди, а тут жахливо!

Це не був експеримент для мене. Це більше. ЦЕ місце, в якому, я знаю,я маю бути. Просто треба було це втілити. Звичайно, переїзд потребував часу, але це найкорисніший досвід, що в мене був. Мене часто запитують про Нову Зеландію. Днями подзвонив один друг і каже “Гаразд, розкажи мені про Нову Зеландію”, а я “Ти просто маєш приїхати й побачити”.Я говорив з багатьма різними людьми про Нову Зеландію і бачу, що до неї є великий інтерес, особливо з боку творчих людей, які можуть дозволити собі змінити життя. І це прекрасно. Я думаю, нинішня політика уряду фактично допомагає стати каталізатором цих змін та залучення творчих людей. Люди з баченням, це велика штука. Це прекрасно. Я думаю, це дасть результат.

Це було чудово. Це круто, коли друзі приїжджають зіграти концерт в Окленді і кажуть : “Ей вилазь з ферми, підемо на пляж, розслабимося» і ти можеш дати їм вільний день від туру і табору. Це гарна річ. Ми зробили це з Томом Морелло, який був тут з Брюс Спрінгстін і E Street Band, і перед шоу він підійшов до мене і спитав щось на зразок: «Отже, що ви збираєтеся співати з нами сьогодні ввечері? ” І я такий “Та, нічого! Я глядач у залі, я буду пити з вами і дивитися ваше шоу, і вітати потім, але у мене немає сміливості стати з вами на сцені з Брюсом Спрінгстіном!” Кажу вперше, але я був наляканий. Коли я вийшов з Tool [ в 2007 Big Day Out ], я подумав: «Я не знаю пісні напам’ять”, а він такий “Просто робіть те, що ви хочете зробити”, – але я нервував! Знаєте, я дивлюся на це з іншого боку: у цих людей є десятки тисяч шанувальників, які знають, цю музику, як і свої п’ять пальців, і тут я збираюся джемити на цю тему!