Для такого виду щоденників в поляків є красиве слово – датовнік. Я про датовані щоденник на весь рік, які умудряюся вести, “як дизайнер приказав” (ну чи хто там їх розграфлює, я не впевнена).
Знаєте це відчуття, коли читаєш книгу і сторінок до кінця все меншає, права рука тримає все менше сторінок і фізично відчувається КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ (цифри 189/190 на екранчику електронної книжки ніби й наочніше, але не те). Особливо, коли читаєш трилер і там повний капець, думаєш буде “бог з машини” чи ні… От десь таке відчуття в мене було під кінець року: гортання списаних сторінок, фізичне відчуття плинності часу, наближення кінця.
А нині… Нині я почала новий датовнік. Груба книга з хорошого паперу і 181 чистим аркушем, які ще належить заповнити. Є, що потримати в правій руці. Є, де запланувати університетську практику і зустріч з колишніми однокласниками. Кінець світу? Не смішіть мене.
