Цей відгук міг би бути зовсім іншим, якби шукаючи фото обкладинки, я випадково не натрапила на сторінку пошуку “Тепло наших тіл”. І хоча цей фільм я давно збираюсь переглянути (читай не вважаю за зло), водномить дійшла висновку, що в світі де тепло асоціюється в першу чергу з фільмами про зомбі, книги Надійки Гербіш необхідні.
Зразу скажу, що книжка в мене майже 3 місяці як прочитана, але руки все не доходили.
Отже, збірка історій, об’єднаних в три розділи. Відкривають книгу “Подорожні замальовки з шоколадних міст”, до останніх належать Люблін, Лондон, Варшава, Будапешт, Прага, Сієтл, Стамбул (протестую проти невключення в цей список Львова і, очевидно, Збаража). Це дуже красиві історії про підтримку і допомогу, про незнайомців, які приходять і йдуть, змінюючи нас і наші світочки. Хочеться мандрувати, хоча б по Гугл Ерз і обов’язково з шоколадом.
Другий розділ, власне “Теплі історії до шоколаду”, котрі за стилістикою, тематикою та вибором імен героїв мало чим відрізняються від “Теплих історій до кави”. В мсці дії “Шоколадного мафіну” впізнала тернопільську “КармаКаву” — таке собі пасхальне яйце від авторки (до речі, пишу це на католицький Великдень).
Якщо вас обнадіяли слова що “тут більше рок-н-роллу”, то можливо, як і я будете розчаровані. Точніше було б сказати так: тут з’явилося трохи рок-н-роллу.
Третій розділ — “101 намистина щастя” чомусь навіює аналогію з “Записками українського самашедшого”: цінні думки спробували втулити в художній твір, від чого і думки шукати вачже і твір якийсь “не фонтан” вийшов. От чесно, хочеться десь розвішати всі ці рекомендації “Сміятися багато”, “Їсти яблука і пригощати ними інших” і т. д.,але руки знову не доходять. Хоча “Добрими словами можна зробити багато“.
А тепер про одне видавниче безглуздя, яке я щойно виявила другій сторінці. Цитую: “Ця книга не може бути використана повністю або частково в будь-якому вигляді без письмової згоди автора”. А я саме хотіла купити різнокольорові шкарпетки:-(.
