От буває, що людина стомлюється від всього розумного (і заумного) і треба їй відпочити розумом і серцем, але руки за звичкою тягнуться до книг. Добре, якщо вони тягнуться до книг Анни Гавальди.
Раніше, я вже писала про її “Просто разом”, а сьогодні розкажу про її оповідання і повістини. Отак разом. Зразу зазначу, що читаються вони по-різному, але більший чи менший релакс (а іноді й катарсис) гарантовано.
Почнемо екскурсію. “35 кг надії” — історія написана від імені хлопчика-невдахи (“я натуральный хлюпик“), котрого виганяють з школи за школою, а з усієї великої родини розуміє тільки старий і хворий дід. Водночас це історія про пошуки свого місця в житті і дива, які іноді таки трапляються. Рідкісний випадок, коли я раджу читати прямо з Лібрусека, а не з паперового російськомовного видання — якість паперу та друку там залишає бажати кращого, і наївно-примітивні ілюстрації втрачають весь свій чар.
“Я її любив, я його любила”. Якщо, прочитавши заголовок, ви вирішили, що йдеться про одну й ту ж взаємну любов, — ласкаво прошу в клуб непровидців. Молода жінка і її свекор (емм, майже колишній свекор) бесідують на кухні про те про се, про любов, яка їм траплялася, і що вони з нею зробили. Як і кожна довга і глибока розмова, книжка нагадує якусь солянку, а дещо все ж лишається за кадром.
“Ковток свободи” — історія одних вихідних, які двоє братів і дві сестри проводять разом. Всі вже давно дорослі, в кожного своє життя, але всім їм іноді потрібно побути разом, щоб ділитися і набиратися сил, втекти від всіх інших, повитрушувати камінчики з черевиків. Тільки так можна заочно примиритися з існуванням асептичної невістки, з давнім розлученням батьків, з всім, що є.
“Мені б хотілося, щоб мене хтось десь чекав” — ціла збірка оповідань. Особливо пронизливими є “Тест” і “Цей чоловік, ця жінка”. “Опель” — банальна така історія, відоме майже кожному почуття. Зрештою, це й підкуповує. “Ембер” — дуже коротка мелодрама про винагороджене чекання. “Нещасний випадок” — етична драма, замаскована під монолог “трудівника керма”. “Кетгут” міг би стати сценарієм для вже покійного Тоні Скотта, або публікуватися в місцевій пресі в рубриці “Із зали суду”. Все залежить від того, як глянути.
Все залежить від того, як глянути.
