З “аськи” в тоді ще молоді “контакти” перекочував жарт:
“Ура! Завтра вперше стрибаю з парашутом. (Оновлено 80 днів тому)”.
Але в кожному жарті… Останнім часом я надто часто натрапляю на сторінки покійників. Виявляється, насправді це моторошно не тоді, коли аватарка перетягнута чорною стрічкою, а коли ти напевне знаєш, що людина давно вже “там”, але сервіс послужливо (даруйте за тавтологію) пропонує “додати друга” чи “задати питання”…
Дівчинка Юля любила фільм “П. С. Я люблю тебе”. Дівчинки Юлі вже нема з нами.
Останнім записом на стіні іншого юнака стало поширення фото з групи, пізніше перейменованої на його пам’ять. Наскільки це моторошно важко передати словами.
І якщо Гугл пропонує автоматично закрити ваш акк, коли ви помрете (чи станете дауншифтером і не попередите друзів), то московські піарники (і, думаю, не вони одні) радо вестимуть вашу сторінку посмертно. Може кілька ваших друзів посивіють, прочитавши свіжі записи в блозі “з того світу”.
Звичайно ще лишається “інтелектуальна власність”. Тут уже треба покладатися і на друзів і на чесність серверів. Хоча б на перших. Макс Брод не знищив рукописи Кафки. Як оцінять цей вчинок літературознавець і мораліст?
Люди йдуть, аккаунти залишаються.
В цьому є й інший бік: якщо все так і триватиме (а поки нема підстав думати, що щось суттєво зміниться), моя правнучка зможе пізнати мене значно краще, ніж я знала свою прабабцю. От тільки чи буде їй з цього якась користь крім простої сентиментальності?
Люди йдуть, аккаунти залишаються.
В цьому є й інший бік: якщо все так і триватиме (а поки нема підстав думати, що щось суттєво зміниться), моя правнучка зможе пізнати мене значно краще, ніж я знала свою прабабцю. От тільки чи буде їй з цього якась користь крім простої сентиментальності?
