Колись давно, не пам’ятаю вже де натрапила на електронну копію нью-йоркського видання “Тигроловів”, але руки дійшли до неї тільки зараз.
І ось, Григорій прокидається в незнайомій хаті, бачить вазони заквітчані sweet william (букв. милий вільям). Відкриваю словник (https://www.merriam-webster.com/dictionary/sweet%20william), відкриваю ґуґл, довідуюсь, що то дрібні гвоздики, довідуюсь, що вони були в весільному букеті Кейт Мідлтон (дотепно), вагаюсь, чи були там в оригіналі гвоздики, читаю далі.
Розказую цю маленьку історію мамі, мама знаходить книжку – васильки. Ми киваємо головами (принамйні я киваю зі свого боку телефону), погоджуючись, що ім’я замінено на ім’я, а потім вона питає: а чому sweet william так називається?
І я повертаюсь в ґуґл.
Знаходжу баладу про Прекрасну Марґарет і Милого Вільяма (https://en.wikipedia.org/wiki/Fair_Margaret_and_Sweet_William), у них там на могилах виростають квіти, але хтозна які.
Знаходжу (https://www.healthbenefitstimes.com/sweet-william/) Вільяма Августа герцога Камберлендського (https://en.wikipedia.org/wiki/Prince_William,_Duke_of_Cumberland), якого називали то Sweet William, то The Butcher, а то просто Martial boy, і котрий жорстоко придушив якобітське повстання. В Шотландії. А квіти-то червоно-пістряві, а в Шотландії взагалі називаються stinking Willie чи sour Billy (букв. смердючий Віллі чи кислий/огидний Віллі).
І все наче складається в картинку…
І тут я згадую, що була в мене в дитинстві книжечка Н.Ф. Золотницького (вперше опублікована в 1914, щоб ви розуміли, в Золотницького не було ґуґла, але він був по часу ближчий до всіх цих історій) і там точно був розділ про гвоздики. Знаходжу цю книжчеку, а там:
“Перший почав розводити гвоздику в Англії придворний садівник Герард, котрий одержав її із Польші. Це було в 1597 році. А в 1629 — число її різновидів в Англії виросло вже до 50, котрі уславлений її вирощуванням садівник Паркінсон розділяє на махрові — carnation і дрібні, прості gilly flowers. Серед цих сортів особливо славився на той час sweet William, названий ним так на честь Шекспіра, котрий у своїй «Зимовій казці» зауважує устами героїні:
«The fairest о’the season
Are our carnations and streaked gilly flowers».
(Найчарівніші літні квіти — це махрові гвоздики й пістряві гвоздики).”
на честь Шекспіра?
Я чесно знайшла повну цитату тут http://shakespeare.mit.edu/winters_tale/full.html
Sir, the year growing ancient,
Not yet on summer’s death, nor on the birth
Of trembling winter, the fairest
flowers o’ the season
Are our carnations and streak’d gillyvors,
Which some call nature’s bastards: of that kind
Our rustic garden’s barren; and I care not
To get slips of them.
Чи в перекладі Віктора Коптілова
О панове!
Коли старіє, хилиться вже рік,
Коли не вмерло літо, а зима
У дрижаках іще не народилась,
Тоді найліпші квіти — це гвоздики
Й левкої — буцім покручі природи.
Та в нашому садочку їх немає,
Бо їх розводить я не хочу.
Я не змогла знайти англомовного джерела, котре би підтверджувало цю теорію (але знайшла путівники по творчості Шекспіра, то ж може колись…), то ж лишаємося з Камберлендським м’ясником.
