“Важкі рішення” Гілларі Клінтон я читала ще в червні. Возити шестисот сторінковий том в трамваях – не велика радість, але те, що я це робила саме по собі є хорошою рекомендацією.
Чудове видання з хорошим перекладом. Трапляються ляпи на кшталт ‘text from hillary’ перекладено як “тексти від Гілларі” замість “смс від Гілларі”, але в цілому переклад і редактура добрі.

“Ми навчилися обирати толерантність, а не ворожнечу”
Книга є таким собі звітом про роботу пані Клінтон на посаді держсекретаря (в епілозі вона пише, що ще не певна чи балотуватиметься), розпочинається із подорожі, щоб привітати Обаму з перемогою на праймериз. Далі – про вступ на посаду, поради колег (ніколи не беріть відпустку в серпні – тоді завжди щось стається, як-от вторгнення Росії в Грузію) і подарунки (коли вона стала держсекретарем їй подарували ведмедика, що співає Don’t worry be happy, коли потиснути йому лапку. І то помагало).
“Ми не досягли всього, чого хотіли. Але така природа компромісу.”
Далі події згуртовано не хронологічно, а географічно. Кілька сторінок про Україну. Побіжно Африка (В Уґанді є міністр з етики і доброчесності. Щоб ви розуміли – то одна з найбільш корумпованих і неетичних країн світу. Зразу згадується спочила в бозі комісія з етики і моралі). Про те, як бен Ладен став enemy killed in action. Історія з китайським дисидентом виглядає просто вищим пілотажем дипломатії – про його переховування в американському посольстві ще колись знімуть фільм. До слова про вистежування бен Ладена уже зняли (Кетрін Біґелоу, “Zero Dark Thirty”).
Важкі рішення – це рішення, котрі доводиться приймати будь-якому політику, шукаючи тонкий баланс між безпекою і свободою: “Без безпеки свобода нетривка. Без свободи безпека репресивна”
Книга не є сухим викладом фактів. Багато особистих моментів, як-от весілля доньки, трохи дитячих спогадів, багато захвату до тих, з ким доводилось працювати. І моє улюблена, процитована Гілларі фраза — “я любила і мене любили, а решта – фонова музика“.