“Я – Малала” – автобіографія лауреатки Нобелівської премії миру Малали Юсуфзай, написана у співавторстві з Крістіною Лем. Малала розповідає про своє життя в Пакистані, а саме в долині Сват (ви знали, що в долині Сват падає сніг і діти роблять снігових ведмедів?).

Книга читається дуже легко, але з прочитаного роблять різні висновки. Малала – пуштунка, ревна мусульманка, водночас – захисниця права на освіту. Як це часто буває, Малала – борчиня мимоволі.

Малала ходила до школи, їздила на шкільні екскурсії, дивилась “Сутінки” і “Поганулю Бетті” (яку потім перезняли в “Не родись красивою”) і все було більш-менш добре. Тільки з віком усе більше говорили про потребу носити хустку-хіджаб-паранджу, не виходити з дому без родичів-чоловіків, а Талібан так узагалі – не виходити до школи.

Донька шкільного діяча і неписьменної матері, Малала пристрасно хотіла вчитись. Щоби вчитись могли її подруги та усі пакистанки, але ледь не поплатилась за це життям.

Малала – результат унікального збігу обставин, коли її природній талант поєднався з порівняно ліберальними поглядами родини (батька) на виховання і освіту дівчинки.