Є життя, яким ти живеш, і яким не маєш права поступитися. І є смерть – місце, куди ти завжди встигнеш, тому не потрібно туди поспішати.

От нарешті і я спромоглася купити і прочитати 440-сторінковий роман Жадана. Вердикт однозначний – книга чудова. На інтуїтивному рівні нагадує “Пісню Соломона” Тоні Моріссон (принаймні логічно обґрунтувати такі асоціації в мене не виходить).

Спочатку думала – роман виховання, тато (читав паралельно)  казав, що роман про середовище, де ріс наш президент. Але роман виявився універсальним. Він дихає життям. Це історія цікава набагато ширшим колам, ніж ті, про які йдеться – тобто відповідає моїм критеріям гідної літератури.

Попри присвяту (історії українського рейдерства) Жадан говорить про речі значно глибші, майже інстинктивні.

Мені подобається його вміння привертати назвою увагу до якоїсь деталі, розвивати її, робити вагомою і значимою.