Нова збірка Жадана “Вогнепальні й ножові” повністю могла б отримати таку назву. Але не отримала. Або через небажання опинитися  в центрі чергового навколорелігійного скандалу. Або через страх містицизму. Або через скромність. Остання версія для мене видається найменш ймовірною.

Та мова не про те, чим книжка не стала, а про те чим стала. Буквально, бо про значення її в літературі чи творчості Жадана говорити очевидно рано.

 Книжка складається з п’яти розділів. У першому – «Опій» – зібрано вірші умовно кримінальної тематики. Другий – «Апостоли» – містить тексти з історіями революційними і метафізично забарвленими. Третій – «Фляга» – з домінуванням любові та води. Четвертий – «Камені» – насправді розлога поема міської ідентичності, пафосу замозахисту міста, вірогідно, інспірована подіями в Харкові 2010 року навколо винищення частини Лісопарку. П’ятий – «Коментарі» – щось середнє між есеєм і ліричною прозою. (Олег Коцарев).

 І от лежить вона поруч мене, залишивши суперечливі враження. Класичне застереження “Клубу сімейного дозвілля”, мовляв “Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва” не стане на перешкоді мого бажання процитувати кілька уривків – чи то через наявність лексичної помилки (бо хто без гріха), чи то через мій потяг до цитування взагалі і цитування Жадана зокрема, чи то через епічність і образність змальовуваних картин.

Вона навіть готова померти,
аби нарешті домовитись.
І готова потім воскреснути,
аби добити його по-справжньому.

Опій – Євангеліє за суттю, Кримінал  за сюжетом, Поезія за змістом. Слова в останньому реченні, здається, можна довільно переставляти, не особливо грішачи проти істини. 

Фірмова рублена ритміка, дещо несподівані рими (фотографії — Аравії, хрести — блок-пости, арабів — крабів), картини (рисунки?) Аліни та Карини Гаєвих — все це робить книгу дуже Жадaновою, не марно жаданою і вартою перечитувань