В маленькому американському містичку живе Чарлі Гордон. Він ходить до школи і вчиться читати й писати. Чарлі 32 роки, IQ 70, і велика мотивація бути розумним. Чарлі (і заочно його сестра Норма) погоджується на операцію, щоб стати першою людиною на планеті, чий розум збільшили штучно. Лікарі мають намір виправити “помилку природи”.
На перший погляд їм це вдається. Чарлі отримує підвищення в пекарні, а потім і взагалі стає психологом-дослідником. Вивчає багато мов, читає різні статті й дослідження і потроху дивується, які ж неуки його професори. Але психологічно й емоційно Чарлі залишається колишнім. Той шлях йому належить пройти самому. Принагідно з закутків мозку вилазять дитячі спогади, травми, образи – все, що надійно ховається в надрах кожного з нас.
До чого тут Елджернон? Елджернон – це щур, якому зробили ту ж операцію, що й Чарлі. Для Чарлі він більше, ніж щур. Чарлі відчуває його тугу – віддзеркалення його власної, і зрештою вони втікають просто з конференції, де вони – родзинка програми. Коли Елджернон помирає, Чарлі не відправляє його в лабораторний крематорій, а ховає і постійно приносить ромашки на його могилку. В останньому листі Чарлі просить тільки і далі приносити квіти для Елджернона і радить “Дозволяйте іншим над вами сміятися, тоді у вас будуть друзі”
У книзі більше етики і психології, ніж фантастики. Там багато чого більше, ніж фантастики. Книга написана у вигляді записів і звітів Чарлі. Можна простежити, як змінюється його мова і письмо із зміною інтелекту. Можна думати, співпереживати, відчувати…
