Прозерпіно!
Якби я мала квіти ті, що ти,
Настрашена, зронила з колісниці
Плутона!
Ті нарциси, що приходять
На землю бавитися з березневим
Холодним вітром (навіть ластівки
На це насмілитись не можуть).
Ще
Хотіла б мати я фіалки темні,
Гарніші за Юнонині повіки
Й Венерин подих.
Примулу бліду,
Що помирає, шлюбу не діждавшись,
Міцних обіймів Феба не зазнавши,-
Таку біду дівчата часто мають.
Іще б мені півонії препишні,
Лілеї та красолі!
(“Зимова казка” у перекладі Віктора Коптілова)
“Ось ваші квіти:
Чебрець, лаванда,
м’ята,
майоран,
Іще й нагідки – з сонцем засинають
І прокидаються, як сонце встане,
В сльозах.
(“Зимова казка” у перекладі Віктора Коптілова)
Тоді найліпші квіти – це гвоздики
й левкої
(“Зимова казка” у перекладі Віктора Коптілова)
бігала на город нарвати петрушки
(“Приборкання норовливої” у перекладі Юрія Лісняка)
Мов на однім стеблі чотири ружі
В красі весни, їх губи цілувались
(“Річард III” у перекладі Бориса Тена)
Ось розмарин, це на згадку.
А ось братки, це для дум.
Ось вам кріп
і орлики.
Ось рута. А тут трохи для мене. Ще вона прозивається зіллям святої неділеньки.
А ось стокротка.
(“Гамлет” у перекладі Леоніда Гребінки)
Я знаю місце, де цвіте чебрець,
Фіалка никла й жовтий баранець
І, сплівшися з шипшиною, навис
Над ними запахущий козолист.
(“Сон літньої ночі” у перекладі Юрія Лісняка)
Цереро-пані! Ти поля покинь,
Де спіє жито, біб, овес, ячмінь,
(“Буря” у перекладі Миколи Бажана)
Allons! Кукіль посіяв – будь без жита!
(“Марні зусилля кохання” у перекладі Михайла Литвинця)
і голубі дзвіночки,
Мов жилочки,
(“Цимбелін” у перекладі Олександра Жомніра)
Візьміть трошки екстракту Carduus Benedictus та й
прикладіть примочку до серця. Це найкращі ліки від нудоти.
Бенедикт? Чому власне Бенедикт? Ви на щось натякаєте цим Бенедиктом?
Натякаю? Я й гадки не маю натякати!
Я просто кажу про відому рослину, про лікувальний чортополох.
(“Багато галасу з нічого” у перекладі Ірини Стешенко)
Пахучий козолист – або хмелина
Стискає так коряві пальці в’яза.
(“Сон літньої ночі” у перекладі Юрія Лісняка)
У кропиві суниці виростають,
А благородні ягоди найкраще
Поміж плодів звичайних дозрівають.
(“Генріх V” у перекладі Віктора Ружицького)
Чи пастухам овечок безтурботних
Кущ глоду не любішу тінь дає,
Ніж балдахін розкішний королям,
Пойнятим страхом, що підлеглі зрадять?
(“Генріх VI : Частина третя” у перекладі Віктора Гуменюка)
Було б у мене
виправдань, як порічок на кущі,
(“Генріх IV” у перекладі Дмитра Паламарчука)
Гей-го! Співай під деревом, під тінню!
(“Як вам це сподобається” у перекладі Олександра Мокровольського)
Повага віку, скіпетри й корони,—
Чи все оте устоїть без ладу?
(“Троїл і Крессіда” у перекладі Миколи Лукаша)
