Любов живе вічно, якщо забути про час
(Фредерік Бегбедер, Любов живе три роки)
Буває таке в житті: в вівторок зранку ти щасливо живеш, не знаючи про книжку. Ввечері – дізнаєшся, знаходиш, починаєш читати, в четвер дочитуєш, а суботу пишеш про неї з жалем, що не записувала цитат.
Треба визнати, що прочитання “99 франків” жодним чином не мотивувало дочитувати трилогію,а постійні відсилки до “Стороннього” викликали тільки питання чи є в українській літературі прозовий (!) твір настільки впізнаваний і настільки цитований.
А тут “Прочитай “Любов живе три роки. Дуже раджу””. Прочитала дуже рада. Головний герой впевнений, що любов живе три роки. Рік пристрасті змінюється роком ніжності, яка потім неминуче поступається місцем нудьзі.
Мароньє фрілансить в рекламі і модних журналах, але насправді любить тільки “нічне життя”. Поки не зустрічає Алісу. На похороні своєї бабці. Дальші, як він сам каже “страждання молодого Мароньє” описані із звичним гумором та іронією, правда таблеток та еротики поменшало, а гіркоти побільшало – з поетами можна з сперечатися, а проти біохімії не попреш. Це частина перша.
Частина друга – зворотній відлік. 6 розділів. “Через пять дней будет ровно три года, как я живу с Алисой.” Але, як ви розумієте, бомба не вибухнула. А якщо не розумієте – перечитайте ще раз епіграф. Ні, просто перечитайте ще раз епіграф.
