

Загалом в книжці я знайшла багато цікавих і надихаючих історій.
З одного боку впевнений поділ на екстравертів та інтровертів виглядає дещо штучним – адже ми виявляємо ознаки як одного так і іншого типу залежно від обставин. Та й на вроджені схильності нервової системи накладається середовище та виховання (чи тягала би Сьюзен з собою валізу книжок в літній табір, якби її родина не цінувала читання?).
Але, повторюсь, цінність її [для мене] не там, де про взаємодію нейронів, а там, де про взаємодію людей. Всі ці приклади рішень, побудованих на розміреності і обґрунтованості, історії про важливість слухання команди, важливість усамітнення і зосередження – все це може стати в нагоді і додавати сил.