З моєю любов’ю до утопій-антиутопій-дистопій (і невмінням їх розрізняти), оминути “Каллокаїн” я не могла. Написана в 1940 ця книжка тільки недавно була видана українською. Читаючи анотацію про “суспільство кероване сироваткою правди” я думала, що використанні її уже в розгарі. Але ні, це історія винайдення і впровадження. З перших сторінок роман […]
(анти)утопії
7 posts
— Давайте, щоб потішити Гая, поговоримо про політику! — Чудово,— сказала місіс Бауелс.— На минулих виборах я голосувала, як і всі. За Нобла, звісно. Це най-чарівніший чоловік з усіх президентів! — Авжеж. А той, що його висунули проти… — І в слід Ноблові ступити не вартий, чи не так? Маленький, […]
Попередній роман Тараса Антиповича вийшов не мало не багато – 5 років тому. Відгук на нього я закінчувала словами “перечитати не захочеться, але прочитати варто”. І от, знову… Якщо у “Хроносі” чітко простежувалися паралелі з подіями Помаранчевої революції, то “Помирана” повниться алюзіями на сепаратистський Донбас. Хоча місцями образ масштабується на всю […]
Як і планувалось – друга з комубуківських книг – “Ми” Євґєнія Замятіна. Я читала її колись давно, мовою оригіналу (це звучить краще, ніж просто написати “російською”). То ж зразу про переклад. Він доволі непоганий, але ж загальновідомо, що перекладати з подібних мов важко: “Слова періщать фонтаном: – Розумієте (“п” – фонтан)”. По-перше […]
“Чи мріють андроїди про електричних овець” — уже друга книга Філіпа К. Діка, видана платформою краудпаблішингу (спільнодруку, коли хочете) “Комубук”. Стиль обкладинки та перекладу в цілому повторює стиль “Затьмарення” і тут у мене глобальних зауважень немає. Проте, якщо на першій книжці сміливо можна було ставити застереження для читання дітям, вагітним […]
Приїхали сьогодні книжечки від Комубук. Обидві замовляла, бо читала колись електронні російські версії. Тому перечитаю і напишу скоро, які вони класні. І як переклад/видання. За кілька днів чекаю ще “Бути мною”. Книжкові передзамовлення стають моїм особистим цьогорічним трендом
Давньогрецький володар Олімпу Хронос пожирав своїх дітей, поки його не скинув його ж син Зевс. Оце вам, якщо дуже коротко ідуже метафорично весь сюжет роману Тараса Антиповича “Хронос (Історія одного винаходу)”. Але замість обмежитися цим, піду дальше, може навіть порушу свою звичку і не уникатиму спойлерів. Отже, роман. Роман в […]