Уявіть 50-ті, Швеція. У королівському палаці Гаґа живуть чотири принцеси — Маргарета, Біргітта, Дезіре та Крістіна (і принц). А в маленькому містечку в будинку вдови Еллен живуть три її прийомні доньки — Маргарета, Крістіна і Біргітта (і орендар). Колись давно Еллен сама народила доньку — бажану доньку Дезіре, але в Дезіре була важка форма ДЦП і епілепсія і Еллен залишила її в притулку.
А ще Дезіре — квітнева відьма і може вселятися в інших — нічних медсестер чи ворон за вікном. І через багато років, коли усі дівчата стали жінками трохи за 50, десь напередодні весняного рівнодення Дезіре використовує свої здібності, щоби з’ясувати, котра із зведених сестер вкрала її життя.
Але це історія не про магію, це історія дитячі травми, котрі не зникають і не минаються. Для когось — як Еллен чи Крістіни — вони лишають матеріальні сліди в тілах, а хтось — як Маргарета чи Біргітта носитиме у собі щось невидиме, але від того не менш болюче. Дівчинка з притулку виростає і стає священницею та іноді картає себе “я мала щось зробити! я мала завадити”.
Роман “Квітнева відьма” Майґуль Аксельссон починається реверансом в бік Рея Бредбері — це з його оповідань (написаних у 50-х) “День повернення додому” та “Квітнева відьма” (інший переклад “Квітневе чаклунство”) взято образ дівчини, що лежить нерухомо, поки душа її мандрує в тілах інших.
Але подібностей небагато. Де в Бредбері Родина вампірів і магів, котрі підтримують одне одного — в Аксельсон родина заснована на таємницях і страхах, дядько Ейнар знаходить втіху прикидаючись повітряним змієм — Стіґ Щуча Паща зовсім не дбає про інтереси своєї родички чи дітей, опікуватися котрими йому належить за посадою. Сесі у “Квітневому чаклунстві” вселяється в тіло юнки, щоб піти на танці з хлопцем, який їй сподобався, Дезіре вселяється в тіло дівчини в клубі, щоб провести ніч зі своїм лікарем.
Я намагалася знайти, що думав Бредбері про таке нове життя назви його оповідання (роман Майґуль Аксельсон вийшов у 1997), і не знайшла. Зате начиталася відгуків. Хтось нарікає, що щасливий кінець в романі вийшов недоречним, а хтось інший(а) пише, як добре, що тут немає щасливого завершення. І хто його знає, який фінал міг би принести щастя цим персонажкам.
