Давним-давно, століття тому, жив собі в Англії письменник, і був у нього син. Письменник писав “дорослі” історії, які були менш успішними, ніж він сподівався, а на дозвіллі, видумував для сина історії, котрі читають і досі.
Це могла б бути історія про Алана Александра Мілна, але це історія про Кеннета Грема (хоча Мілн тут ще з’явиться).
#часІсторій
Кенет Грем народився в Единбурзі. Він мріяв навчатися в Оксфордському університеті, але через брак коштів продовжити освіту йому не вдалося і він переїхав у Лондон та почав працювати у банку. Водночас він писав оповідання, котрі спершу публікувалися у вечірній St. James Gazette, а потім і виходили окремими збірками.
1899 Кеннет Грем одружився з Елспет Томпсон, а наступного року в них народився син Аластер, якого вдома називали Мишкою. Аластер ріс слабким і хворобливим хлопчиком, батьки вигадував для нього історії — спершу про пана Жабу, а потім і про його друзів — Крота, Водяного Щура і Борсука. Перше видання “Вітру в верболозі” побачило світ в 1908 (після кількох відмов від видавців). Книжка здобувала популярність серед читачів, але критики переважно відгукувалися не так схвально, як на попередні збірки оповідань.
Аластор помер у 1920, за обставин, котрі дуже скидалися на самогубство, але були визнані нещасним випадком. “Вітер в вербах” продовжували читати. У 1929 (21 рік після першої публікації) світ побачило 31-ше видання, а ще — сценічна постановки п’єси Алана Мілна “Жаб з Жаб-голу”, за мотивами повісті. Дорослий Крістофер Робін писав потім у спогадах, що “Вітер в вербах” часто читали у їхній родині, а його матері особливо подобався розділ The Piper at the Gates of Dawn /Сопілка на світанку / Дудар на досвітній зорі (а друкованих історій про Вінні-Пуха не читали)
“Вітер в вербах” любили в дитинстві Террі Пратчетт і Сід Баретт (перший альбом “Пінк Флойд” зрештою отримав назву The Piper at the Gates of Dawn). За 115 років книга перетворилася на десятки вистав, радіодрам та телеспектаклів, а ще кілька продовжень та переказів написаних іншими авторами. Та десь на березі Річки зустрічаються Кріт і Щур. І Щур не може наговоритися про Річку: “Вона мені брат і сестра, і тітонька, й товариство, і їжа та питво, і — звісно! — купіль. Вона — мій світ, і не треба мені іншого. Те, чого вона не має, чи й варто мати, а те, чого вона не знає, не варто знати. “
