В лютому 2021 я зробила в твітері маратон про Лесю Українку. Його можна знайти тут – https://twitter.com/hashtag/ЛУадвент?src=hashtag_click&f=live. Цей допис включає більшість твітів звідти, іноді злега переписаних.

1. Поетка

Саме це слово асоціюється в більшости з нас з Лесею Українкою в першу чергу. За життя Лесі Українки вийшло 3 її поетичні збірки “На крилах пісень”, “Думи і мрії”, “ Відгуки”. Поезія стає способом зробити політичну заяву (“За правду, браття, єднаймось щиро”), подорожні нотатки (“Красо України, Подолля”), поспілкуватися з родиною (“На пам’ять 31 іюля 1895 року”), поговорити про бога (“Коли вже зачепили сі питання…”) і багато іншого.

2. Публіцистка

Збереглося небагато публіцистичних статтей Лесі Українки. Опубліковані вони були переважно анонімно, авторство встановлено переважно на основі спогадів чи листування. Авторка виступає дотепною і вдумливою.

“Ви, певне, знаєте, що дві газети – «Народ» і «Хлібороб» – тяжко хворі на брак грошей і праці, власне нашої праці. (Якби було більше праці з України, то й гроші українські давались би з більшою охотою, а то тепер декому, либонь, здається, що він дає на чужу користь). ” Це уривок з листа, що мав вийти в журналі “Народ”, але той припинив своє існування.

3. Драматургиня

Доробок Лесі Українки налічує 22 драматичні твори. Більшість драм були написані в останні роки життя, але першою була “Блакитної троянди” (1896), перша психологічна драма в українській літературі. Її Леся Українка сама переклала російською. У 1988 екранізована як двосерійний фільм.

Вже у 1897 Леся Українка починає писати “У пущі”. Робота над драмою триває 10 років.
“Діється в XVII ст. в Північній Америці; перші два акти в невеличкій колонії в Масачузеті, останній – в Род-Айленді.”
“Трудно розказати,
до чого, власне, нам потрібна мрія,
і що вона таке, та, певне, в світі
ніхто живий без мрії не прожив.”

У 1912 в листі до Агатангела Кримського Леся Українка повідомляє, що дописала драму “Камінний господар”: “Уже і в нашій літературі є “Дон Жуан” власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка (се, здається, вперше трапилось в сій темі )[] Я навіть якийсь час вагалася хто має бути справжньою героїнею драми — вона чи донна Анна і дала перевагу Анні не з симпатії (Долорес ближча моїй душі), а з почуття правди, бо так буває в житті, що такі як Долорес маусять відходити в тінь перед Аннами“.

Оксана Забужко вважає “Лісову пісню” українським викладом легенди про Грааль.

Климент Квітка згадує одеського рецензента, котрий писав, що Леся Українка всякими Касандрами затуманює голови українцям і відволікає їх думку від рідної історії. Але — sapienti sat. Різноманітні сюжети драм часто одним із шарів метафори мають саме “рідну історію”.

Скажіть, ми хутко станем на горі?

Будівничий
Який швидкий! Ні, молодче, не хутко,
се діло довге, як осіння казка.

Принцеса
Зате скінчиться справжньою весною!

Лицар
Ще після осені зима належить.

Будівничий
Але ж й зимі на світі є кінець.
Кінець, може, колись буде.

4. Фольклористка

Леся Українка робила фольклорні записи на Волині. У своїх фольклорних записах вона зберігала діалектні форми і характер вимови певних слів та виразів. Також з голосу Лесі Українки записували пісні — Микола Лисенко та Климент Квітка

5. Перекладачка

Перекладала з російської (в т.ч. Гоголя), з німецької (Гейне), англійської (Шекспіра), давньогрецької (“Одісею”) та інших мов. fun fact тут в тому, що мати її — Ольга Косач-Драгоман, а драгоман і означає перекладача.

Одісею Леся Українка перекладала ще в 1888, а 5.01.1890 в листі до дядька пише “Ті переклади, про котрі я писала, що мені треба їх зробити, підуть теж у те видання. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає“. З того ж листа: “По-італьянськи я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про перекладання можна буде подумати. «В ожидании будущих благ» надолужаю французьким та німецьким. ”
і фрагмент листа до дядька 1891 року: “ще недавно мені приходилося з тими самими людьми, що тепер учать чужі мови, змагатися за те, чи варто учитись чужій мові при такій чудовій літературі, як російська.”

6. Прозаїкиня

Нечисленні оповідання Лесі Українки (як і Олени Пчілки) переважно розказують історії з життя сучасників і сучасниць з різних суспільних станів. Від себе дуже раджу “Чашку” і “Приязнь”. Багатьом знайома казка “Біда навчить” І менш популярна “Лелія” – там є ельфи, хворий хлопчик і експлуатація робітниць

7. Критикиня

Критичні статті Лесі Українки були вміщені у тогочасних журналах. Також вона виступала з доповіддю про творчість Генріха Гайне (і перекладала його). Чимало літературно критичного матеріалу є й у її листуванні.

В грудні 1899 в Літературно-артистичному товаристві в Києві вона робить доповідь “Писателі-русини на Буковині” — про Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську і Василя Стефаника. Пізніше за мотивами цієї доповіді буде написана стаття.

1906 виходить велика стаття “Про утопію в белетристиці” – з екскурсами в релігієзнавство, мітологію і соціалістичну утопію. “Найдавніший відомий нам тип утопії – це опис земного раю, що згодом подвоївся описом раю небесного, створеним «по образу і подобію» попереднього“.

Також Леся Українка писала огляди про італійську і польську літературу, а чи не єдиний її критичний твір написаний не на замовлення — ґрунтовна, хоч і незакінчена стаття про Винниченка (незакінчена через брак можливости публікації)

8. Кореспондентка

Тритомне видання листів Лесі Українки розкриває її з нових боків (хоча б тому, що включає фрагменти зацензуровані в радянських виданнях). Серед зацензурованого трапляються дивовижні речі — наприклад побіжна згадка про знайомство з подружжям Грушевських і що вони наче приємні люди (кілька повноцінних листів до Грушевського при тому залишено).

Леся запитує в сестер як робити яблучну пастілу, маринувати сливи, один з листів до сестри Ізидори – Гусіньки – закінчується ніжним “і за крильце твоє гусяче потрясаю“. Вона іронізує з видання Стефаникової “Синьої книжечки” в зеленій палітурці, повідомляє матері, що пошила собі сама сукню. Батьків про своє заміжжя теж повідомляє листом “Справа скінчена – ми звінчались сьогодні в 1-й годині дня. ”

В листах багато інформації про життєві обставини, роботу над різними творами і самоосвітою, між побутових рядків трапляються фрази на кшталт “що може зробити поет, окрім того, що бути щирим“.

Важливими є і те, як Леся звертається до своїх адресатів, і як підписує свої листи — офіційніші “Лариса Косач”, до близьких людей – Леся (насправді там набагато ширший спектр підписів).

Листування з Ольгою Кобилянською починається з приязного, хоч і формального “Дорога і шановна товаришко!”, щоб в якийсь момент стати “До когось дуже любого, дуже дорогого, що ніколи не сердиться на когось і завжди когось розуміє.”

У листуванні з Агатангелом Кримським часто ведуться навколітературні дискусії. Ось наприклад розбір його роману “Андрій Лаговський” “Чому-то панич Володимир так уже певен, що він для «такої» Амалії якраз «рылом вышел»?” https://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp/1905/19051116.html

9. Музикантка

Леся попрощалася з мріями професійно грати на фортепіано після операції на руці. Але вона співала (в тому числі для етнографічних записів)

Леся продовжує грати в міру своїх сил в родинному і дружньому колі, продовжує любити музику, з її листів довідуємося, які саме ноти вона замовляє чи якими обмінюється. Але я вирішила додати “музикантку” в цю розповідь навіть не через ці записи, і навіть не через тужне “До мого фортепіано” – мене вразило скільки музики і пісень(хай навіть номінально) є в її творах. І звісно ж, “Орфеєве чудо”. Орфей заграв і каміння саме стало муром?
Ха! Сила музики (і мистецтва загалом) за версією Лесі Українки зовсім в іншому — в здатності гуртувати людей

10. Феміністка

Чи називала Леся Українка себе феміністкою? Навряд. Чи мала вона феміністичні погляди? Звісно.

“мені здається неймовірним блюзнірством витлумачувати творчість Лесі Українки у феміністичному дусі“, — пише Ніла Зборовська. “Запевне, я можу тільки похвалити тебе, що ти вірно тримаєшся своєї медицини. Кому ж би з того була потіха, якби ти зосталась жінкою без професії, потративши 2½ роки інтенсивної праці надаремне?“, — пише Леся Українка своїй сестрі Ользі

“Жінкою тут погано бути, а дівчиною ще гірше, якби тут почати так жити, як живуть всі мої знайомі дівчата, то можна б стати притчею во язицех. Я вже й так два скандали зробила: пішла сама з Радою в театр (дві дівчини самі!), а потім ще й на вибори ходила дивитись, аж у самий виборчий двір залізла – сим я вже й Ліду і її чоловіка перелякала! Я вже не споминаю про те, що я й тут не покинула звичайки «просторікувати», а се, певне, тутешнім панам і паничам зовсім скандальним здається.”

Поки ми тут говоримо про жіночу освіту, маю процитувати історію з Тбілісі 1905 року (про котру Леся пише з явним захватом)
“В інституті жіночому бунт був за те, що одну ученицю перевели з старшого класу в менший, щоб зробити вакансію для дочки начальника краю,а вчителя, що запротестував проти того, погнали в одставку. Панночки збили бучу за товаришку і вчителя, побили вікна в знак протесту, а начальницю, що прийшла їх втихомирювати, закидали туфлями, набили і вигнали геть. Вона подала в одставку, а інститут поки що причинено.”

Героїнь Лесі Українки часто визначає внутрішня гідність і воля, самоцінність, їх не задовольняє “Великий наш апостол заповідав: «А жінка серед збору хай мовчить».” Ця лінія досягає піку в “Боярині”, де пригнічення жінки, тому що вона жінка переплітається з її пригніченням, тому що вона українка

11. Українка

Українка не лише за вибраним іменем, але й за громадянською позицією. Канонічним стало фото в народному костюмі, але звісно, на щодень Леся одягалася інакше.

А це титулка і зміст книжечки “5 російських п’єс і одна українська”, виданої 1916 року в Нью-Йорку
(імперія ще стоїть, хоч уже хитається, але тебе не назвуть росіянкою, якщо ти Українка)
Включена п’єса “У полоні”/”Вавилонський полон”

12. Інтелектуалка

Для ілюстрації цієї Лесиної сторони я по правді, могла б обрати історії з будь-якого іншого дня, але як вам таке: Леся пише книжечку про первісних людей для свої молодших сестер і брата.

Книжечку було видано в 1923 за редакцією професора Антоновича

Сама письменниця про свою освіту пише досить скромно
(1899 рік, лист до Ольги Кобилянської): “Не робіть собі такої великої ілюзії з моєї «широкої освіти». Запевне менше знаю, ніж Ви, бо навіть жадних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жадної заборони. Правда, коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т. і. Коли б він був жив довше, то, може б, з мене вийшло що ліпше, ніж є тепер, а так – буде, що буде!”

13. Донька

Почнімо з того, що Леся Українка відзначала свій день народження 13 лютого. І вважала це нещасливим знаком.

За виглядом і вдачею Леся була дуже схожа на свого батька, котрий однак не спілкувався іншою мовою, окрім російської.
Мати — Олена Пчілка — довгий час опікувалася освітою і читанням доньки. Вважається, що псевдонім Леся Українка придумала її мати, коли Ларисі було 13. Маріанна Кіяновська вважає, що в Лесі був синдром Аспергера (базуючись на її листуванні) і що мати її про щось таке здогадувалась [Аспергер народився в 1906, а згідно DSM-5 (2013) це не вважається окремим діагнозом, а частиною розладів аутистичного спектру].

Ніла Зборовська вважає, що донну Анну Леся писала з матері, а Долорес з себе (“Камінний господар”).

Оксана Забужко розповідає таке: “в Петербурзі директор поштового департаменту міг навіть дозволити прохачеві послати до Києва вітальну телеграму для m-me Косач офіційно забороненою українською мовою, бо «для мадам Косач можна зробити й виняток»[]петербурзький урядовець пам’ятав її з ґенерал-губернаторського прийому, на якому вона демонстративно розмовляла по-українськи і він, боячись образити її своєю російською, мусив говорити з нею по-французьки”

14. Сестра

Сестра для двох братів і трьох сестер, з кожним і кожною у неї склалися особливі стосунки.

Леся була другою дитиною в родині. Старшим був тільки брат Михайло, з яким вони в дитинстві були дуже дружні, що їх навіть називали одним іменем – Мишелосіє. Важливо тут і те, що вони вчилися разом, Михайло готувався до вступу в гімназію, потім університет.

Далі – на 6 років молодша Ольга, з котрою вони стали близькими подругами. У листах Леся називає Ольгу Олесею, Лілею, Лілелею Лілейною. Їй присвячена “Веснянка”.

Леся намагається захистити сестру від посягань матері, Зрештою Леся сама погоджується на “формальне вінчання”, тоді як Ольга цього уникає. У цьому вони вбачають поступ і маленьку перемогу. Саме Ользі адресоване останнє послання Лесі: приписка “Цілую, Леся” на листві від матері та сестри Ізидори.

Третьою була сестра Оксана, котру часто називали Уксус, але спершу хотіли назвати Тамарою. Наймолодші – Микола та Ізидора/ Микось і Дора. “Напишіть мені ще листи, що ви робите і як маєтесь. Напишіть, чи вивчився Микось плавать, чи ще й досі в нього голова переважує? Треба непремінно, щоб ви прислали того портрета, де є Микось, Дора, Дмитро і кінь. Я вам потім іще що-небудь напишу, а то тепер жарко писать. ” 1894

15. Подруга

(і часом не тільки подруга). Історія в двох частинах.

Частина перша починається в 1897, коли лікуючись від туберкульозу в Ялті Леся познайомилася з білоруським громадським діячем Сергієм Мержинським, котрий ем, теж лікувався від туберкульозу. Вони спілкуються, вона [здається] закохується, його почуття виключно дружні.

В кінці 1900х йому стає гірше і Леся їде його доглядати в Мінськ (поведінка нечувана для незаміжньої жінки)
радянські біографи любили писати, що Лесю і Сергія поєднувала тільки любов до марксизму, але вони взагалі читали “Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами”?

З Мінська Леся пише батькам 28.01.1901 р: “Треба жити так, як живуть люди в осаді, – поставити варту і провадити всю роботу так, мов у нормальні часи. Хто знає, справді, чудо не чудо, але й лікар не бог і може помилятись.Я бачила в Криму людей, «приговоренных» в молодості, що жили собі під тим приговором до старості. Врешті, нічого я не знаю і краще б ні про що не думати…”

З Мінська Леся пише звісно, не тільки батькам, вона пише своїй сестрі, ділячись переживаннями, веде робоче листування і – пише листи Вірі Крижанівській, коханій Сергія Мержинського, за його дорученням, бо в нього писати уже немає сил “Ваше письмо и карточка обрадовали его почти до обморока (вот как иногда выражается радость!), не хватило сил прочесть его первый раз с начала до конца без перерыва, зато потом перечитывал много раз.” 11.02.1901 р.

Серігю все гіршає. В ніч 15го лютого 1901 року Леся пише “Одержиму” — “я її в таку ніч писала, після якої певне буду довго жити, коли вже тоді жива осталась… якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти — J’en ai fait un drame” (Франку, 1903). Оксана Забужко вважає написання “Одержимої” переломним моментом в творчості Лесі Українки. І пропонує віконечко в альтернативну історію – http://poetyka.uazone.net/default/pages.phtml?place=zabuzhko&page=zabuzhko022

16 березня 1901 Сергій Мержинський помер, невдовзі по тому, Леся поїхала лікуватися на Буковину, до Ольги Кобилянської (і річ тут не стільки в кліматі, як у розумінні, що вдома спокійно не буде).
“п. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом. ” — ділиться Леся у листі до сестри Ольги 11.05.1901 р.

Після Лесиного перебування на Буковині їхні листи стають ще ніжнішими, вони шукають одна в одній підтримки і поради, Леся застерігає Ольгу від захоплення спіритизмом (“духи не можуть любити, а хтось може і любить”), помагає пережити розлади у стосунках. “Не всі мають те, що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові. Правда ж? правда?” 15.08.1901 р. До О. Ю. Кобилянської

Того самого багатого на події 1901 року в житті Лесі з’являється на 9 років молодший від неї Климент Квітка.

16. Дружина

Чоловіка свого вона часто називала Кльонею. Вони познайомилися і заприязнилися 1901, проводили разом багато часу, що знову-таки не пасувало жінці її стану.

У Квітки теж був туберкульоз, тільки через фінансовий стан він мав значно менше можливостей лікуватися, ніж Леся. “Головно мені треба знати, що найпотрібніше для Кльоні, що найкорисніше для його рятунку. […] Се ж друге видання тої обстановки, в якій загинув нещасний Сергій Костянтинович. Ти можеш собі здумати, в який жах кидає мене ся аналогія!… ” 3.03.1907 р. До сестри Ольги

Зрештою, великою мірою на бажання Лесиної мами, пара укладає церковний шлюб, про що подружжя Косачів повідомляють листом: “Справа скінчена – ми звінчались сьогодні в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб, без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати: «grâce à Dieu c’est fini», коли вже взагалі він мусив відбутися.” 7.08.1907 р. До матері

В листі до подруги Маргарити Комарової в листопаді 1907 Леся пояснює, що вони взяли шлюб
“щоб ніхто не противився нашим планам взаємної помочі й спільного життя. Ми вже стільки лиха пережили і перебороли спільно, що надалі не можемо уявити собі життя нарізно“.  Там же: “Щодо мене, то я ні на один день не зважилась би покинути Кл[ьоню], я не люблю навіть, як він іде куди хоч на годину без мене, бо мені все здається, що йому ще лихо може трапитися.”

Подружжя жило незаможно, вони жили там, куди призначали чоловіка “самої Кльоніної плати нам на життя не стає і поки він буде “помішником”, то й не може ставати” (1910, лист до матері). Коли дозволяло здоров’я Леся бралася за репетиторство, переклади, написання статей в журнали.

Але саме в період 1907-1913 написано більшість її драм. І зрештою померла вона як “Помощника мирового судьи Кутаиского городского отдела Климента Васильевича Квитки жена Лариса Петровна”.

17. Племінниця

Вважається, що знаменитого Лесиного псевдоніму не було б, якби її дядько не підписувався Українець.

“Багато честі для мене зватись правою рукою дядька, добре було б, якби мене можна було назвати одним пальцем на його руці, а то вже велика претензія. Більш він мені потрібен, ніж я йому, се певне.” 11 – 12.03.1895 р. До М. I. Павлика. Влітку 1895 Михайло Драгоманов помер — це була велика втрата і для родини, і для громадськости, і для Лесі. Вона підтримує родину дядька і допомагає розібрати його архів.

Але я б хотіла сюди додати ще одну (теж хрестоматійну) історію — свій перший вірш “Надія” Леся написала, довідавшись про заслання своєї тітки Олени Антонівни Косач (Тесленко-Приходько)

18. Експериментаторка

Смілива і відкрита до нового у всіх аспектах життя. Експерименти можуть завести до писання віршів російською німецькою і французькою.

Але справжні свої літературні експерименти Леся ставила в драмах: від “Блакитної троянди” до “Оргії”. Беручи класичні сюжети — про Кассандру, дон Жуана чи Орфея — Леся все ж змінює деталі, надаючи їм нового звучання: Касандру ненавидять не через Аполона, а просто за прямоту, “Камінний господар” ставить в центр Анну і Долорес, Орфей будує стіни не музикою, а прикладом.

19. Оптимістка

(не в сенсі: все буде добре, а в сенсі: я все подолаю) Звісно, один із програмних творів – contra spem spero, але ось її Досадонька.  З латинськими афоризмами чи наслідуванням народних пісень — однаково повна сил і віри

“Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту.” 27.10.1911 р. До А. Ю. Кримського

20. Мандрівниця

Подорожуючи більше вимушено, ніж за власним бажанням, Леся Українка все ж цікавиться місцевими культурами і звичаями і своїми супутниками. Подорожі часто є темами її ранніх віршів.

Але навіть далеко від дому Леся дуже переймається подіями на батьківщині: “Ще маленька деталь: Гарматія покликано в суд, яко свідка, а там уже, як він прийшов, сказано йому, що се «помилка», що він обжалуваний, а не свідок, і тут же арештовано. Обиски відбувались по хатах обжалуваних вже тоді, як обжалувані сиділи під арештом, tout comme chez nous! Сфера «дружби» російської все шириться, з божою поміччю!” 1903 р., з Сан-Ремо До Ф. В. Волховського

21. Християнка

Ну принаймні охрещена. У своїй творчості Леся Українка чимало пише про християнство (або використовує християнські сюжети для своїх потреб), але швидше в негативному ключі. Оксана Забужко називає Лесю Українку єресіархом.

Ставлення до християнства в родині було досить критичне, але знання християнського канону було частиною освіти. “Оце прочитала «Les Evangiles» і стала на один сантиметр розумніша. Тільки, здається мені, Ренан даремне так нехтує неканонічними євангеліями і всякими апокрифами, се, певне, його католицьке виховання сьому виною.” 28.08.1894 р. До М. П. Драгоманова

На біблійні сюжети або з життя перших християн написані драми – Одержима, На полі крові, Йоганна жінка Хусова, Адвокат Мартіян, В катакомбах, Руфін і Прісціла, релігійна складова є важливою і для У пущі
“Теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. []. Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної єрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ся традиція” 1906 р. До А. Ю. Кримського

 

22. Одержима

Творчістю, перш за все. “Ох, я й так починаю боятись за себе, щось дуже вже я розписалась остатнього часу!І все так якось шалено, з безсонням, з маніакальним станом душі, до вичерпання думки, до виснаження сили фізичної. Чи так же можна витримати довго, та ще й в моїх літах, з моїм здоров’ям?” 1912 до Агатангела Кримського.

Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна неподоланна
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.

Леся померла, заливши недописані твори — деякі добре пропрацьовані, деякі на рівні задуму/синопсису. Не побачили світу поема “Перун”, драматичні поеми “Бондарівна”, “У неділю рано зілля копала”, “Сапфо”, драма про заховані рукописи в майже християнській Александрії

23. Королівна

Ще один вірш 1901 року, де Леся доволі прозоро ідентифікує себе з королівною. Вона знає, що їй належиться. І час дає їй це, Леся Українка глорифікується і канонізується.

Обкладинки сучасних праць про Лесю Українку pic.twitter.com/zZ5HTThv3T

— Every surface is covered with books (@pannakocka) February 23, 2021

У 1913 Українське наукове товариство робить засідання пам’яти Лесі Українки, вступне слово виголошує Михайло Грушевський. Її творчості і життєпису присвячені десятки досліджень, а також художні твори.
Важливою є книга Ольги Косач-Кривинюк “Леся Українка: хронологія життя і творчості”
канадське видання 1968 року.

24. Легенда

легендою Леся стала ще за життя, в тому сенсі, що обросла міфами і образами

„Від часу Шевченкового „поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини”, — писав Іван Франко

Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
писала Леся Українка 10 з гаком років по тому

Радянські підручники величали Лесю “співачкою досвітніх вогнів”, ніби й не було в її творчості драм чи лірики
В 12томному зібранні творів, що виходить за часів СРСР цензуруються листи та інші твори на догоду тако му уявленню, зокрема вилучаються критичні зауваги щодо Чернишевського, деяких інших діячів, розлогі міркування про шлюб, і навіть побіжні згадки про менструацію.

Часи незалежності пропонують нові прочитання творів та життєпису Лесі Українки і в літературознавчому сенсі (мабуть, починаючи з Соломії Павличко) і в популярних графічних образах

25. Леся

але навіть начитавшись її творів, біографій, історій, кожен сприймає Лесю Українку по своєму

І скільки б я не тягала фактів і цитат, я припасовую їх до образу чи якогось його аспекту, тому що колись мене потішили “Вишеньки-черешеньки”, тому що трапилося розшарпане видання Віли-Посестри, тому що пам’ятаю з півдесятка віршів і можу цитувати їх посеред цвинтаря чи нічної вулиці. Але найбільше тому, що 100+ років після написання її твори залишаються яскравими і новими.