До книжки “Мій дідусь був черешнею” я приглядалась давно. Недавно таки зважилась – і залишилась задоволеною.

Але спершу кілька нотаток. По-перше, у виданні ВСЛ, котре було в мене, є чудові і цікавезні ілюстрації Анастасії Стефурак. По-друге, у російському перекладі ця книжка вийшла під назвою “Мой дедушка был вишней”. Не питайте чому (“в поляків італійців це чомусь одне й те ж слово, уявляєш”). По-третє, попри позірну дитячість, ця книжка дуже серйозна.

Написана від імені дошкільняти і першокласника Тоніно, книжка розповідає історію його сім’ї, сільський побут дідуся й бабусі. Гуска Альфонсина за кмітливістю не поступається деяким людям, черешня має своє ім’я – Фелічія. І все начебто добре. Але час жорстокий до літніх людей. Місцева влада теж.

І зрештою маємо історію навіть не про смерть, а про життя, котре не те, щоб перемагає, але триває і гоїть . Про досвіди необхідні для майбутнього, про втрати, котрі доводиться переживати, про (не)речі, котрі зрештою не вмирають